Історія Йосифа Теслі

Історія Йосифа Теслі

Історія Йосифа Теслі — один із текстів новозавітних апокрифів, що стосується періоду життя Єшуа до того, як йому виповнилося 12. Найцікавіше в цій історії те, що її розповідає сам Єшуа в оповіді, сказаній своїм учням, коли вони були на Оливній горі.

Історія стосується життя Йосифа, його вітчима. У ній Єшуа погоджується з тривалим дівоцтвом Марії. Текст пояснює стосунки між Єшуа та його братами й сестрами, стверджуючи, що Йосиф мав чотирьох синів на ім’я Юда, Юст, Яків і Симон та двох дочок на ім’я Ассія й Лідія від попереднього шлюбу.

У віці 90 років, після смерті своєї першої дружини, Йосифові доручають дванадцятирічну діву Марію. Вона живе в його домі, виховуючи його наймолодшого сина Якова «меншого» разом із Юдою, до часу, коли вона має вийти заміж у віці 14 років.

Ми маємо пам’ятати, що шлюб у той час був не таким, як сьогодні. Шлюб більше стосувався звершення, ніж спільного проживання. Марія могла жити з Йосифом у віці 12 років, але вони не вважалися б одруженими, доки не мали статевих стосунків. Винятком був би випадок, коли чоловік вирішував тримати жінку як свою дружину, але зберігати її дівоцтво.

Після цього основного тла текст переходить до переказу Євангелія від Якова, зупиняючись на моменті народження Єшуа. Текст стверджує, що Йосиф був чудесно благословенний розумовою й фізичною молодістю, померши у віці 111 років. Смерть Йосифа займає приблизно половину твору. Наприкінці тексту Єшуа стверджує, що Марія залишалася дівою протягом усіх своїх днів, звертаючись до неї як «моя мати, діва несквернена». Слова «дівоцтво» та «несквернена» в цьому контексті мають стосуватися статевих стосунків, а не травм пологів.

Текст говорить: «І святі апостоли зберегли цю розмову, і залишили її записаною в бібліотеці в Єрусалимі».

Є ознаки того, що текст був написаний у Єгипті в V столітті н. е. Збереглися дві версії, одна коптською, інша арабською, причому коптська версія, ймовірно, є оригіналом. Значна частина тексту ґрунтується на матеріалі Євангелія від Якова.

Джерело, використане тут: Історія Йосифа Теслі, переклад Александра Вокера. З «Отців до Нікейського собору», т. 8. За редакцією Александра Робертса, Джеймса Дональдсона й А. Клівленда Кокса. (Буффало, Нью-Йорк: Christian Literature Publishing Co., 1886.)

Історія Йосифа Теслі

ВО ім’я Ягве, однієї сутності й трьох осіб. Історія смерті нашого батька, святого старця, Йосифа теслі. Нехай його благословення й молитви збережуть усіх нас, о браття! Амінь. Усе його життя становило сто одинадцять років. О браття! Амінь. Усе його життя становило сто одинадцять років, а його відхід із цього світу стався двадцять шостого дня місяця Авіва. Нехай його молитва збереже нас! Амінь.

І справді, це наш Єшуа Месія Сам розповів цю історію Своїм святим учням на Оливній горі, розповідаючи про всю працю Йосифа й кінець його днів. І святі апостоли зберегли цю розмову й залишили її записаною в бібліотеці в Єрусалимі. Нехай їхні молитви збережуть нас! Амінь.

1. Одного дня, коли Спаситель, наш Учитель і Ягве, Спаситель Єшуа Месія, сидів разом зі Своїми учнями, вони всі зібралися на Оливній горі. Він сказав їм: Мої браття й друзі, сини Отця, що вибрав вас з усіх людей, ви знаєте, що Я часто говорив вам, що Я маю бути розп’ятий і маю померти за спасіння Адама та його потомства, і що Я воскресну з мертвих. Тепер Я передам вам вчення святого Євангелія, раніше вам проголошеного, щоб ви проголошували його по всьому світу. І Я наділю вас силою згори й наповню вас Святим Духом. І ви проголошуватимете всім народам покаяння й відпущення гріхів. Бо єдина чаша води, якщо людина знайде її в прийдешньому світі, більша й краща за все багатство цього цілого світу. І стільки землі, скільки одна нога може зайняти в домі мого Отця, більше й відмінніше за всі багатства землі. Так, єдина година в радісному житлі побожних благословенніша й дорогоцінніша за тисячу років серед грішників: оскільки їхній плач і ридання не матимуть кінця, і їхні сльози не припиняться, ані вони не знайдуть собі втіхи й спокою ніколи повіки. А тепер, мої шановані члени, ідіть і проголошуйте всім народам, і говоріть їм, і кажіть їм: Справді Спаситель старанно досліджує належну спадщину й є розпорядником справедливості. І ангели скинуть своїх ворогів і битимуться за них у день битви. І Він дослідить кожне негідне й марне слово, що люди говорять, і вони дадуть за нього звіт. Бо як ніхто не уникне смерті, так і діла кожного чоловіка будуть відкриті в День Суду, чи були вони добрі, чи злі. Скажіть їм також це слово, що Я сказав вам сьогодні: Нехай сильний не хвалиться своєю силою, ані багатий своїм багатством; але хто хоче хвалитися, нехай хвалиться в Ягве. 2. Був чоловік, ім’я якого Йосиф, що походив із родини Вифлеєма, що було містом Юди, і це було місто царя Давида. Той самий чоловік, добре наділений мудрістю й ученістю, був зроблений священиком у храмі Ягве. Він був умілий у своєму ремеслі, що було ремеслом теслі. І за звичаєм усіх людей він одружився з жінкою. Крім того, він породив собі синів і дочок, чотирьох синів саме й двох дочок. А ось їхні імена: Юда, Юст, Яків і Симон. Імена двох дочок були Ассія й Лідія. Зрештою дружина праведного Йосифа, жінка, зосереджена на божественній славі в усіх своїх ділах, відійшла з цього життя. Але Йосиф, той праведний чоловік, мій батько за тілом і чоловік моєї матері Марії, пішов зі своїми синами до свого ремесла, практикуючи мистецтво теслі. 3. А коли праведний Йосиф став удівцем, моя мати Марія, благословенна, свята й чиста, вже мала дванадцять років. Бо її батьки віддали її до храму, коли їй було три роки, і вона залишалася в храмі Ягве дев’ять років. Тоді, коли священики побачили, що діва, свята й така, що боїться Ягве, виростає, вони говорили між собою, кажучи: Знайдімо чоловіка, праведного й побожного, якому Марія може бути довірена до часу її шлюбу; бо якщо вона залишиться в храмі, те, що стається з жінками, станеться з нею, і через це ми згрішимо, і Ягве розгнівається на нас. (Примітка автора: Марія була у віці, щоб почати свої менструальні цикли, що осквернило б храм за законом.) 4. Тому вони негайно послали й зібрали дванадцять старців із племені Юди. І вони записали імена дванадцяти племен Ізраїля. І жереб випав на побожного старця, праведного Йосифа. Тоді священики відповіли й сказали моїй благословенній матері: Іди з Йосифом і будь із ним до часу твого шлюбу. Праведний Йосиф отже прийняв мою матір і повів її до свого дому. І Марія знайшла Якова Меншого в домі його батька, із розбитим серцем і сумного через втрату своєї матері, і вона виховала його. Тоді Марію називали матір’ю Якова. Після цього Йосиф залишив її вдома й пішов до майстерні, де він працював за своїм ремеслом теслі. І після того, як свята діва провела два роки в його домі, її вік становив рівно чотирнадцять років, включно з часом, коли він прийняв її. 5. І я вибрав її з власної волі, за згодою мого Отця й порадою Святого Духа. І я став тілом із неї, таємницею, що перевершує осягнення створеного розуму. І через три місяці після її зачаття праведний чоловік Йосиф повернувся з місця, де він працював за своїм ремеслом; і коли він знайшов мою матір-дівицю вагітною, він був дуже збентежений і думав таємно відіслати її. Але від страху, і смутку, і туги свого серця він не міг того дня ані їсти, ані пити. 6. Але опівдні йому з’явився уві сні князь ангелів, святий Гавриїл, споряджений наказом від мого Отця; і він сказав йому: Йосипе, сину Давида, не бійся взяти Марію за свою жінку; бо вона зачала від Святого Духа; і вона породить сина, ім’я якого буде назване Єшуа. Саме він правитиме всіма народами залізним жезлом

залізним. Промовивши так, ангел відійшов від нього. І Йосиф устав зі сну й зробив, як сказав йому ангел Ягве; і Марія перебувала з ним. 7. Через деякий час після того вийшов наказ від царя Августа Цезаря, щоб увесь населений світ був переписаний, кожна людина у своєму місті. Старець, праведний Йосиф, устав, узяв діву Марію й прийшов до Вифлеєма, бо час її пологів був близько. Йосиф вписав своє ім’я до списку; бо Йосиф, син Давида, чиєю дружиною була Марія, був із племені Юди. І справді Марія, моя мати, породила мене у Вифлеємі, у печері біля гробниці Рахілі, дружини патріарха Якова, матері Йосифа й Веніямина. 8. Але Сатана пішов і розповів це Іродові Великому, батькові Архелая. І це той самий Ірод, хто наказав відтяти голову моєму другові й родичеві Іванові. Тому він старанно шукав мене, думаючи, що моє царство буде від цього світу. Але Йосиф, той побожний старець, був попереджений про це сном. Тому він устав, узяв Марію, мою матір, і я лежав на її грудях, Саломія також була їхньою супутницею. Вирушивши отже з дому, він відійшов до Єгипту й перебував там протягом одного цілого року, доки ненависть Ірода не минула. 9. А Ірод помер найгіршою смертю, спокутуючи пролиття крові дітей, яких він нечестиво повбивав, хоч у них не було гріха. І коли той безбожний Ірод помер, вони повернулися до землі Ізраїля й жили в місті Галілеї, що зветься Назарет. І Йосиф, повернувшись до свого ремесла теслі, заробляв собі на життя працею своїх рук; бо, як наказав Закон Мойсея, він ніколи не прагнув жити нічим із чужої праці. Зрештою, зі збільшенням років, старець досяг дуже похилого віку. Він, однак, не страждав від жодної тілесної слабкості, ані його зір не ослаб, ані жоден зуб не загинув із його уст. Бо весь час його життя його розум ніколи не блукав; але, як хлопчик, він завжди у своїй справі виявляв юнацьку бадьорість, і його члени залишалися неушкодженими й вільними від усякого болю. Його життя, отже, загалом становило сто одинадцять років, а його старість була продовжена до крайньої межі. 10. Його сини Юст і Симеон, старші сини Йосифа, були одружені й мали власні родини. Обидві дочки так само були одружені й жили у своїх власних домах. Тож у домі Йосифа залишалися Юда і Яків Менший та моя мати-діва. Я також жив разом із ними, наче я був одним із його синів. Але я провів усе своє життя без провини. Марію я називав своєю матір’ю, а Йосифа — батьком; і я слухався їх в усьому, що вони казали; ані я ніколи не сперечався з ними, але виконував їхні накази, як звикли робити інші люди, яких породжує земля; ані я ніколи не провокував їхнього гніву й не давав жодного слова чи відповіді всупереч їм. Навпаки, я плекав їх із великою любов’ю, як зіницю мого ока. 12. Сталося після цього, що смерть того старця, побожного Йосифа, і його відхід із цього світу наближалися, як стається з іншими людьми, що завдячують своє походження цій землі. І коли його тіло схилялося до розпаду, ангел Ягве повідомив йому, що його смерть тепер близько. Тому страх і велике збентеження огорнули його. Тож він устав і пішов до Єрусалима; і, увійшовши до храму Ягве, він вилив там свої молитви перед святилищем і сказав: 13. О Ягве, творцю всякої втіхи, Ягве всякого милосердя і Ягве всього роду людського; Ягве моєї душі, тіла й духа; з благаннями я шаную Тебе, о Ягве і мій Ягве. Якщо тепер мої дні закінчилися й час наближається, коли я маю залишити цей світ, пошли мені, благаю Тебе, великого Михайла, князя Твоїх святих ангелів: нехай він залишиться зі мною, щоб моя нещасна душа могла відійти від цього стражденного тіла без клопоту, без жаху й нетерпіння. Бо великий страх і сильний смуток огортають усі тіла в день їхньої смерті, чи то чоловік, чи жінка, звір дикий чи свійський, чи що повзає по землі або літає в повітрі. Зрештою всі створіння під небом, у яких є подих життя, охоплені жахом, і їхні душі відходять від їхніх тіл із сильним страхом і великою мукою. О Царю, отже, о Ягве і мій Ягве, нехай Твій святий ангел буде присутній зі своєю допомогою моїй душі й тілу, доки вони не будуть роз’єднані одне від одного. І нехай лице ангела, призначеного моїм охоронцем від дня мого народження, не відвертається від мене, доки я не завершу своєї подорожі, аж доки не приведе мене до Тебе: нехай його обличчя буде приємне й радісне для мене, і нехай він супроводжує мене в мирі. І нехай демони жахливого вигляду не наближаються до мене на шляху, яким я маю йти, доки я не прийду до Тебе в блаженстві. І нехай воротарі не перешкоджають моїй душі увійти до раю. І не відкривай моїх гріхів і не виставляй мене на сором і засудження перед Твоїм страшним судом. Нехай леви не кидаються на мене; ані нехай хвилі моря вогню не поглинуть мене, — бо через це кожна душа має пройти, перш ніж я побачив славу Твого Божества. О Ягве, найправедніший Суддя, хто в справедливості й неупередженості судитиме людство й віддасть кожному за його ділами, о Ягве і мій Ягве, благаю Тебе, будь присутній мені у Своєму милосерді й просвіти мій шлях, щоб я міг прийти до Тебе; бо Ти є джерело, що переповнюється всіма добрими речами й славою навіки. Амінь. (Примітка автора: Ідеї воротарів, демонів, що випробовують мертвих, і супроводжуваного переходу до раю, здається, вказують на римський релігійний вплив.) 14. Сталося після того, коли він повернувся до свого дому в місті Назареті, що його охопила хвороба, і він мусив лежати в ліжку. І саме в цей час він помер, згідно з долею всього людства. Бо ця хвороба була дуже тяжка для нього, і він ніколи не хворів так, як тепер, від дня свого народження. І так справді було завгодно Месія (помазаникові) впорядкувати долю праведного Йосифа. Він жив сорок років неодруженим; після того його дружина залишалася під його опікою сорок дев’ять років, а потім померла. А через рік після її смерті моя мати, благословенна Марія, була довірена

йому священиками, щоб він беріг її до часу її шлюбу. Вона провела два роки в його домі; і на третій рік її перебування з Йосифом, на п’ятнадцятому році її віку, вона породила мене на землі таємницею, яку жодне створіння не може проникнути чи зрозуміти, крім мене самого, і мого Отця, і Святий Дух, що становить одну сутність зі мною. 15. Увесь вік мого батька, отже, того праведного старця, становив сто одинадцять років, як постановив мій Отець на небі. А день, коли його душа залишила його тіло, був двадцять шостим днем місяця Авіва. Бо тепер чисте золото почало втрачати свій блиск, а срібло — стиратися від ужитку. Я маю на увазі його розуміння і його мудрість. Він також відчував відразу до їжі й пиття й втратив усю свою майстерність у ремеслі теслі, і більше не звертав на нього уваги. Сталося тоді, рано на світанку двадцять шостого дня Авіва, що Йосиф, той праведний старець, лежачи у своєму ліжку, віддавав свою неспокійну душу. Тоді він відкрив свої уста з багатьма зітханнями й ударив руками одна об одну, і гучним голосом закричав і говорив у такий спосіб. 16. Горе дню, коли я народився у світ! Горе лону, що виносило мене! Горе нутрощам, що прийняли мене! Горе грудям, що годували мене! Горе ногам, на яких я сидів і відпочивав! Горе рукам, що носили мене й виховували, доки я виріс! Бо я був зачатий у беззаконні, і в гріхах моя мати жадала мене. Горе моєму язикові й моїм губам, що вимовляли й говорили марноту, обмову, неправду, невігластво, глузування, пусті казки, лукавство й лицемірство! Горе моїм очам, що дивилися на ганебні речі! Горе моїм вухам, що насолоджувалися словами обмовників! Горе моїм рукам, що хапали те, що по праву їм не належало! Горе моєму череву й моїм нутрощам, що жадали їжі незаконної й нечистої! Горе моєму горлу, що, як вогонь, спожило все, що знайшло! Горе моїм ногам, що надто часто ходили шляхами, невгодними Ягве! Горе моєму тілу; і горе моїй нещасній душі, що вже відвернулася від Ягве, свого Творця! Що я робитиму? Бо я на тому місці, де маю стати перед найправеднішим Суддею, і коли Він покличе мене до звіту за діла, які я вчинив у своїй молодості, де я сховаю свого кожного чоловіка, що вмирає у своїх гріхах! Справді та сама жахлива година, що прийшла на мого батька Якова, коли його душа вилітала з його тіла, тепер близько для мене. Ось, о! який я нещасний цього дня й гідний оплакування! Але Ягве сам є суддею моєї душі й тіла; Він також чинитиме з ними за Своїм власним благим уподобанням. 17. Це слова, промовлені Йосифом, тим праведним старцем. І я, увійшовши до нього, знайшов його душу надзвичайно стривоженою, бо він був у великому збентеженні. І я сказав йому: Вітай! мій батьку Йосифе, ти праведний чоловіче; як тобі? І він відповів мені: Вітай! мій улюблений сину. Справді, мука й страх смерті вже оточили мене; але щойно я почув Твій голос, моя душа заспокоїлася. О Єшуа з Назарета! Єшуа, мій Спасителю! Єшуа, визволителю моєї душі! Єшуа, мій захиснику! Єшуа! О найсолодше ім’я в моїх устах і в устах усіх, хто любить його! О очі, що бачать, і вуха, що чують, почуйте мене! Я Твій слуга; цього дня я найсмиренніше шаную Тебе й перед Тобою виливаю свої сльози. Ти цілком мій Ягве; Ти мій Єшуа, як ангел казав мені безліч разів, і особливо того дня, коли моя душа була гнана збоченими думками про чисту й благословенну Марію, яка носила Тебе у своєму лоні й яку я думав таємно відіслати. І поки я так розмірковував, ось, з’явилися мені в моєму відпочинку ангели Ягве, кажучи мені в чудесній таємниці: О Йосипе, ти сину Давида, не бійся взяти Марію за свою жінку; бо те, що зачате в ній, не говори непристойних слів про її зачаття, бо вона має дитину від Святий Дух, і породить тобі сина, ім’я якого буде назване Єшуа, бо Він спасе Свій народ від їхніх гріхів. Не бажай мені через це зла, о Єшуа, бо я не був причетний до таємниці Твого народження. Я також пригадую, мій Єшуа, той день, коли хлопчик помер від укусу змії. І його родичі хотіли видати Тебе Іродові, кажучи, що Ти вбив його; але Ти воскресив його з мертвих і повернув його їм. (Примітка автора: Це посилається на одне з Євангелій дитинства і є вказівкою на найранішу дату цієї книги, оскільки вона не могла бути написана раніше, ніж Євангеліє дитинства або принаймні усна традиція, з якої воно черпало.) Тоді я підійшов до Тебе й узяв Тебе за руку, кажучи: Сину мій, бережи себе. Але Ти сказав мені у відповідь: Чи ти не мій батько за тілом? Я навчу тебе, хто я. Тож тепер, о Єшуа і мій Ягве, не гнівайся на мене й не засуджуй мене через ту годину. Я Твій слуга і син Твоєї служниці; але Ти мій Єшуа, мій Ягве і Спаситель, найпевніше Син Ягве. 18. Коли мій батько Йосиф так промовив, він більше не міг плакати. І я побачив, що смерть тепер мала владу над ним, і моя мати, діва несквернена, встала, прийшла до мене й сказала: О мій улюблений сину, цей побожний старець Йосиф тепер помирає. І я сказав: О моя найдорожча мамо, справді на всіх створінь, породжених у цьому світі, лежить та сама необхідність помирати; бо смерть має владу над усяким тілом. Ні, моя мамо, смерть має владу й над тобою. О моя мамо-діво, маєш очікувати того самого кінця життя, як інші смертні. І все ж твоя смерть, як і смерть цього побожного чоловіка, але життя, що триває у вічність. Ба більше, навіть я маю померти щодо тіла, яке я отримав від тебе. Але встань, о моя шанована мамо, і йди до Йосифа, того благословенного старця, щоб ти могла побачити, що станеться, коли його душа сходить із його тіла. (Примітка автора: Цей уривок стоїть у протиріччі з католицькою доктриною вознесення Марії.) 19. Моя несквернена мати Марія, отже, пішла й увійшла до місця, де був Йосиф. І я сидів біля його ніг, дивлячись на нього, бо знамення смерті вже з’явилися на його обличчі. І той благословенний старець підняв голову й тримав очі, втуплені в моє лице; але він не мав сили говорити зі мною через муки смерті, які тримали його у своїй

владі. Але він усе видавав багато зітхань. І я тримав його руки цілу годину; і він обернув своє лице до мене й робив мені знаки, щоб я не залишав його. Після того я поклав свою руку на його груди й відчув його душу тепер біля його горла, що готувалася відійти зі свого вмістилища. 20. І коли моя мати-діва побачила, що я торкаюся його тіла, вона також торкнулася його ніг. І, знайшовши їх уже мертвими й позбавленими тепла, вона сказала мені: О мій улюблений сину, справді, і сказала їм: Ходіть, усі, скільки вас є, і йдіть до вашого батька; бо справді він тепер у самій точці смерті. І Ассія, його дочка, відповіла й сказала: Горе мені, о мої брати, це напевно та сама хвороба, від якої померла моя улюблена мати. І вона оплакувала й проливала сльози; і всі інші діти Йосифа сумували разом із нею. І моя мати Марія, і я також, плакали разом із ними. 21. І, обернувши свої очі в бік південної області, я побачив Смерть, що вже наближалася, і всю Геєну з нею, у супроводі її війська та її супутників; і їхній одяг, їхні лиця й їхні уста виливали полум’я. І коли мій батько Йосиф побачив, що вони йдуть просто до нього, його очі розчинилися в сльозах, і водночас він застогнав дивним чином. Тому, коли я побачив силу його зітхань, я відігнав Смерть і все воїнство слуг, що супроводжувало її. І я покликав мого доброго Отця, кажучи: 22. О Отче всякого милосердя, око, що бачить, і вухо, що чує, послухай моїх молитов і благань за старця Йосифа; і пошли Михайла, князя твоїх ангелів, Гавриїла, вісника світла, і все світло твоїх ангелів, і нехай увесь їхній стрій іде з душею мого батька Йосифа, доки вони не приведуть її до Тебе. Це година, коли мій батько потребує милосердя. І я кажу вам, що всі святі, так, усі люди, скільки їх народжено у світі, чи праведні вони, чи збочені, неодмінно мусять скуштувати смерті. 23. Тому Михайло й Гавриїл прийшли до душі мого батька Йосифа, узяли її й загорнули в сяйливу обгортку. Так він передав свій дух у руки мого доброго Отця, і Він дарував йому мир. Але ще жодне з його дітей не знало, що він заснув. І ангели берегли його душу від демонів темряви, що були на шляху, і хвалили Ягве, аж доки привели її до оселі побожних. 24. А його тіло лежало простягнуте й безкровне; тому я простягнув свою руку, і поправив його очі, і закрив його уста, і сказав діві Марії: О моя мамо, де майстерність, яку він виявляв увесь час, що він жив у цьому світі? Ось, вона загинула, наче її ніколи не існувало. І коли його діти почули, як я говорю з моєю матір’ю, чистою дівою, вони дізналися, що він уже віддав останній подих; і вони пролили сльози й оплакували. Але я сказав їм: Справді смерть вашого батька — не смерть, а життя вічне: бо він звільнився від клопотів цього життя й перейшов до вічного й безконечного спокою. Коли вони почули ці слова, вони роздерли свій одяг і плакали. 25. І справді, мешканці Назарета й Галілеї, почувши про їхнє голосіння, збіглися до них і плакали від третьої години аж до дев’ятої. І о дев’ятій годині вони всі разом пішли до ліжка Йосифа. І вони підняли його тіло, вони намастили його дорогоцінними мастями. Але я благав мого Отця в молитві небесних (небес) — тій самій молитві, яку я власною рукою склав, перш ніж мене носили в лоні Діви Марії, моєї матері. І щойно я закінчив її й вимовив амінь, прийшло велике множество ангелів; і я наказав двом із них розгорнути свої сяйливі шати й загорнути в них тіло Йосифа, благословенного старця. 26. І я сказав Йосифові, і сказав: Запах або тління смерті не матиме влади над тобою, ані черв’як твого тіла не загине від твого тіла. Жоден член його не буде зламаний, ані жодна волосина на твоїй голові не зміниться. Ніщо з твого тіла не загине, о мій батьку Йосифе, але воно залишиться цілим і нетлінним аж до бенкету тисячі років. І хто принесе приношення в день твоєї пам’яті, того я благословлю й винагороджу в зібранні дів; і хто дасть їжу нещасним, бідним, вдовам і сиротам від праці своїх рук у день, коли твоя пам’ять святкуватиметься, і в твоє ім’я, той не зазнає нестачі добрих речей усі дні свого життя. І хто дасть чашу води або вина напитися вдові чи сироті в твоє ім’я, я дам його тобі, щоб ти міг увійти з ним на бенкет тисячі років. І кожну людину, хто принесе приношення в день твого вшанування, я благословлю й винагороджу в церкві дів: за одне я віддам йому тридцять, шістдесят і сто. І хто напише історію твоєї праці й твого відходу з цього світу та цю розповідь, що вийшла з моїх уст, того я довірю твоєму зберіганню, доки він матиме справу з цим життям. І коли його душа відійде від тіла й коли він муситиме залишити цей світ, я спалю книгу його гріхів, ані не мучитиму його жодною карою в день суду; але він перейде море полум’я й пройде крізь нього без клопоту чи болю. А на кожному бідному чоловікові, хто не може дати нічого з того, що я згадав, лежить це: що якщо в нього народиться син, він назве його ім’я Йосип. Тож у тому домі не станеться ані бідності, ані жодної раптової смерті навіки. 27. Після того головні мужі міста зібралися до місця, де було покладено тіло благословенного старця Йосифа, приносячи з собою похоронні шати; і вони хотіли загорнути його в них у спосіб, у який юдеї звикли впорядковувати своїх мертвих. І вони помітили, що він тримав свій саван міцно; бо він прилип до тіла так, що коли вони хотіли зняти його, він виявився наче залізо — неможливий, щоб його зрушити чи послабити. Ані вони не могли знайти жодних кінців у тому шматку полотна, що вразило їх найбільшим подивом. Зрештою вони винесли його до місця, де була печера, і відкрили браму, щоб поховати його тіло біля тіл його батьків. Тоді мені прийшов на думку день, коли він ходив зі мною до Єгипту, і та крайня біда, яку він витерпів через мене. Тому я оплакував його смерть довгий час; і, лежачи на його тілі, я сказав:

28. О Смерте! хто примушує все знання зникати й піднімає стільки сліз і голосінь, справді це Ягве, мій Отець Сам, Хто дав тобі цю владу. Бо люди вмирають за переступ Адама та його дружини Єви, і Смерть не щадить ані одного. Проте нічого не стається ні з ким і не приходить на когось без наказу мого Отця. Справді були люди, які продовжили своє життя аж до дев’ятисот років; але вони померли. Так, хоч дехто з них жив довше, вони, однак, підкорилися тій самій долі; ані жоден із них ніколи не сказав: Я не скуштував смерті. Бо Ягве ніколи не посилає те саме покарання більше одного разу, оскільки від мого Отця — приносити його на людей. І в ту саму мить, коли вона, виходячи, бачить наказ, що сходить до неї з неба, вона каже: Я вийду проти того чоловіка й сильно зрушу його. Тоді, без зволікання, вона нападає на душу й здобуває владу над нею, роблячи з нею все, що хоче. Бо, тому що Адам не виконав волі мого Отця, але переступив Його заповідь, гнів мого Отця запалав проти нього, і Він засудив його до смерті; і так смерть увійшла у світ. Але якби Адам дотримався настанов мого Отця, він ніколи не впав би до своєї долі. Чи думаєш ти, що я можу попросити мого доброго Отця послати мені вогняну колісницю, яка могла б підняти тіло мого батька Йосифа й перенести його до місця спокою, щоб воно могло перебувати з духами? Але через переступ Адама та біда й насильство смерті зійшли на весь рід людський. І через цю причину я маю померти за тілом, за моє діло, яке я створив, щоб вони могли отримати благодать. 29. Промовивши так, я обійняв тіло мого батька Йосифа й плакав над ним; і вони відкрили двері гробниці й поклали його тіло в ній, біля тіла його батька Якова. А в час, коли він заснув, він сповнив сто одинадцять років. Ніколи зуб у його устах не болів йому, ані його зір не став менш гострим, ані його тіло не зігнулося, ані його сила не ослабла; але він працював за своїм ремеслом теслі аж до самого останнього дня свого життя; і це був двадцять шостий день місяця Авіва. 30. І ми, апостоли, коли почули це від нашого Спасителя, встали радісні й поклонилися на честь Йому й сказали: О наш Спасителю, покажи нам Свою благодать. Тепер справді ми почули слово життя; проте ми дивуємося, о наш Спасителю, долі Еноха та Іллі, оскільки їм не довелося зазнати смерті. Бо справді вони перебувають в оселі праведних аж до сьогодні, а їхні тіла не бачили тління. Проте той старець Йосиф тесля був, однак, Твоїм батьком за тілом. І ми наказали нам іти в увесь світ і проповідувати святе Євангеліє; і Ти сказав: Розповідайте їм про смерть мого батька Йосифа й святкуйте йому щорічною урочистістю свято й священний день. І хто забере щось із цієї розповіді або додасть щось до неї, чинить гріх. Ми особливо дивуємося, що Йосиф, навіть від того дня, коли Ти народився у Вифлеємі, називав Тебе своїм сином за тілом. Тоді, чи Ти не зробив його безсмертним так само, як їх, і Ти кажеш, що він був праведний і обраний? 31. І наш Спаситель відповів і сказав: Справді, пророцтво мого Отця про Адама, за його непослух, тепер сповнилося. І все впорядковано за волею й уподобанням мого Отця. Бо якщо людина відкидає заповідь Ягве й іде за ділами диявола, чинячи гріх, її життя зменшується; бо вона зберігається, щоб вона могла, можливо, покаятися й замислитися, що вона має бути видана в руки смерті. Але якщо хтось був ревний до добрих діл, його життя також продовжується, щоб, коли слава його старості зростає, праведні люди могли наслідувати його. Але коли ти бачиш людину, чий розум схильний до гніву, справді її дні скорочені; бо саме такі забираються у цвіті свого віку. Кожне пророцтво, отже, яке мій Отець вимовив щодо синів людських, має сповнитися в кожній подробиці. Але щодо Еноха та Іллі, і як вони залишаються живими до сьогодні, зберігаючи ті самі тіла, з якими вони народилися, і щодо того, що стосується мого батька Йосифа, якому не було дозволено, як і їм, залишатися в тілі: справді, хоч людина живе у світі багато міріад років, проте колись вона змушена обміняти життя на смерть. (Див. «Втрачену книгу Еноха», опубліковану Fifth Estate.) І я кажу вам, о мої брати, що вони також, Енох та Ілля, мають наприкінці часу повернутися у світ і померти — а саме в день сум’яття, жаху, збентеження й страждання. Бо Антихрист уб’є чотири тіла й виллє їхню кров, як воду, через глузування, якому вони його піддадуть, і ганьбу, якою вони, за свого життя, затаврують його, коли виявлять його безбожність. (Примітка автора: Це може стосуватися двох свідків, що знаходяться в книзі Об’явлення, яких було послано з неба і яких убивають на вулицях за проповідування слова Ягве.) 32. І ми сказали: О наш Єшуа, наш Ягве і Спаситель, хто ті чотири, про яких Ти сказав, що Антихрист відріже їх через глузування, яке вони приносять на нього? Єшуа відповів: Це Енох, Ілля, Шила й Тавіта. Коли ми почули це від нашого Спасителя, ми зраділи й торжествували; і ми принесли всю славу й подяку Ягве і нашому Спасителеві Єшуа Месія. Він є той, кому належить слава, честь, гідність, панування, влада й хвала, а також доброму Отцеві з Ним, і Святий Дух, що дає життя, тепер і в усі часи навіки. Амінь. (Примітка автора: Тавіту й Шилу було воскрешено з мертвих Єшуа.) (На цьому закінчується історія, розказана Єшуа своїм учням, коли вони були разом на Оливній горі.)

[Введення та листи Понтія Пилата: редакційні введення]

Лист Ірода до Пилата, намісника, і лист Пилата до Ірода. Ці листи пов’язують римську історію зі смертю Єшуа в Єрусалимі. Було знайдено дві копії. Листи, що зберігаються в Британському музеї, були написані сирійською мовою й датовані шостим чи сьомим століттям н. е. Ті, що зберігаються в паризькому музеї, написані грецькою. Лист Ірода до Пилата, намісника, дає нам докладний огляд того, що спіткало Ірода після розп’яття Месія. Лист, написаний Пилатом, намісником Юдеї, є відповіддю на лист, написаний Іродом, у якому Ірод описує всі лиха, що спіткали його та його дім після розп’яття Месія. Пилат говорить про багато надприродних подій, які він сам підтвердив щодо смерті та подальшого воскресіння Єшуа.

Послання Понтія Пилата. Послання Понтія Пилата було написано як звіт Тиберію Цезарю, імператору Риму, щодо розп’яття Єшуа. Послання говорить про надприродні події, пов’язані зі смертю Месія.

Звіт Понтія Пилата Тиберію. Звіт Понтія Пилата Тиберію вважали справжнім ранні отці церкви. Він складається з листа, написаного Понтієм Пилатом, прокуратором Юдеї, Тиберію Цезарю, імператору Риму, про обставини розп’яття Месія та події, що сталися одразу після смерті Месія. У цьому листі Понтій Пилат, очевидець цих подій, переповідає багато чудес, учинених Месія. Але, найважливіше, він детально описує надприродні події в час, коли Месія було розп’ято.

Листи між Пилатом і Сенекою. Історично мало відомо про Понтія Пилата. Він був прокуратором Юдеї від 26 до 36 року н. е. і був відкликаний того року, коли помер імператор Тиберій. Його було відкликано, бо його вважали невдахою на посаді прокуратора. Хоча історія не дає нам багато, на що можна спертися, відомо, що люди, спіймані на цій посаді, зазвичай чинили самогубство, бо це вважалося почесним виходом, щоб їхня родина могла успадкувати їхнє майно. Якби їх переслідували, усе майно було б конфісковане державою. Діяльність Івана Хрестителя та Єшуа з Назарета відбувалася наприкінці першої половини його перебування на посаді. Є згадки про нього в юдейського історика Йосифа Флавія та юдейського філософа Філона Олександрійського, а також є розповіді про суд над Єшуа, які пропонують письменники Євангелій. «Листи» були адресовані Пилатом своєму другові Луцію Аннею Сенеці Молодшому, який згодом мав стати наставником молодого імператора Нерона (і вчинити самогубство за його наказом) і який відомий нащадкам як ліберальний філософ і письменник моральних есеїв і трагедій, які мало хто читає. Із «Листів» видно, що навіть у ранній молодості Сенека цікавився складною проблемою, яку мав розв’язати Пилат: проблемою войовничої Влади, що править підкореним народом, чия релігія не лише була головним об’єктом його вірності, але й фактично відкидала ідею чужого панування та його символи. Листи дають уявлення про політичний клімат і про те, як Пилат підходив до свого завдання як прокуратор. Він зустрічає повстання Івана Хрестителя та Єшуа з тим самим ставленням і висновком. Читачеві належить сказати, наскільки їх можна вважати справжніми; наскільки, тобто, їх можна прийняти як розповідь про той період, яка не лише правдоподібна сама по собі, але в важливих пунктах правдоподібніша за наявні розповіді. Листи Понтія Пилата, написані під час його намісництва в Юдеї своєму другові Сенеці в Римі, адаптовані з тих, що їх відредагував В. П. КРОЗЬЄ (колишній стипендіат Трініті-коледжу, Оксфорд), Лондон. Вперше опубліковано 1928