Перша книга Адама і Єви

підтвердження територіальних прав і схвалення друкарського коректурного відбитка. Сучасний пролог джерела [не частина стародавнього тексту] Перша книга Адама і Єви докладно описує життя й часи Адама і Єви після того, як їх вигнали з саду, до часу, коли Каїн убиває свого брата Авеля. Вона розповідає про перше житло Адама і Єви — Печеру Скарбів; їхні випробування й спокуси; численні з’явлення Сатани їм; народження Каїна, Авеля та їхніх сестер-близнючок; і любов Каїна до своєї вродливої сестри-близнючки Лулуви, яку Адам і Єва хотіли поєднати з Авелем. Багато вчених вважають цю книгу частиною «Псевдоепіграфів» (су-ду-піг-ру-фа). «Псевдоепіграфи» — це збірка історичних біблійних творів, що вважаються вигадкою. Через це тавро ця книга не була включена до укладання Святої Біблії. Ця книга є писаною історією того, що сталося в дні Адама і Єви після того, як їх було викинуто з саду. Хоч дехто вважає її псевдоепіграфічною, вона несе значне значення й прозріння про події того часу. Сумнівно, що ці писання могли б зберегтися протягом усіх численних століть, якби в них не було суті. Ця книга просто є версією розповіді, переданої усно, від покоління до покоління, що пов’язує час, коли було створено перше людське життя, з часом, коли хтось нарешті вирішив записати її. Ця конкретна версія є працею невідомих єгиптян. Брак історичних алюзій ускладнює точне датування писання, однак, використовуючи інші псевдоепіграфічні твори як зразок, вона, ймовірно, була написана за кілька сотень років до народження Єшуа Месії. Частини цієї версії знайдено в юдейському Талмуді й ісламському Корані, що показує, яку життєву роль вона відіграла в первісній літературі людської мудрості. Єгипетський автор писав арабською, але пізніші переклади було знайдено, написані ефіопською. Нинішній англійський переклад було перекладено наприкінці 1800-х років доктором С. К. Маланом і доктором Е. Трумппом. Вони переклали англійською мовою короля Якова як з арабської версії, так і з ефіопської версії, що потім було опубліковано у «Забутих книгах Едему» 1927 року видавництвом The World Publishing Company. 1995 року текст було витягнуто з примірника «Забутих книг Едему» й перетворено в електронну форму Деннісом Гокінсом. Потім його було перекладено сучаснішою англійською, просто замінивши ‘Thou’ на ‘You’, ‘Art’ на ‘Are’, і так далі. Потім текст було уважно перечитано, щоб забезпечити його цілісність. Зміст Розділ I. Кришталеве море, Ягве наказує Адамові, вигнаному з Едему, жити в Печері Скарбів. Розділ II. Адам і Єва непритомніють, коли залишають Сад. Ягве посилає Своє Слово, щоб підбадьорити їх. Розділ III. Про обіцянку великих п’яти з половиною днів. Розділ IV. Адам сумує через змінені умови. Адам і Єва входять до Печери Скарбів. Розділ V. Єва робить благородне й емоційне заступництво, беручи провину на себе. Розділ VI. Докір Ягве Адамові і Єві, у якому він вказує, як і чому вони згрішили. Розділ VII. Звірі заспокоєні. Розділ VIII. «Світла природа» людини забрана. Розділ IX. Вода з Дерева Життя. Адам і Єва майже тонуть. Розділ X. Їхні тіла потребують води після того, як вони залишають сад. Розділ XI. Спогад про славні дні в Саду. Розділ XII. Як темрява стала між Адамом і Євою. Розділ XIII. Падіння Адама. Чому ніч і день були створені. Розділ XIV. Найраніше пророцтво про прихід Месії. Розділ XV. Адам і Єва сумують через страждання Єшуа, щоб спасти їх від їхніх гріхів. Розділ XVI. Перший схід сонця. Адам і Єва думають, що це вогонь, що йде спалити їх. Розділ XVII. Розділ про змія. Розділ XVIII. Смертельний бій зі змієм. Розділ XIX. Звірі підкорені Адамові. Розділ XX. Адам хоче захистити Єву. Розділ XXI. Адам і Єва намагаються вчинити самогубство. Розділ XXII. Адам у милостивому настрої. Розділ XXIII. Адам і Єва зміцнюються й роблять перший жертівник, коли-небудь збудований. Розділ XXIV. Яскраве пророцтво життя й смерті Месії. Розділ XXV. Ягве представлений як милостивий і люблячий. Установлення поклоніння. Розділ XXVI. Гарне пророцтво вічного життя й радості (в. 15). Падіння ночі. Розділ XXVII. Друга спокуса Адама і Єви. Диявол набуває форми звабливого світла. Розділ XXVIII. Диявол вдає, що веде Адама і Єву до води купатися. Розділ XXIX. Ягве розповідає Адамові про мету Диявола. (в. 4). Розділ XXX. Адам отримує перші світські блага. Розділ XXXI. Вони влаштовуються зручніше в Печері Скарбів третього дня. Розділ XXXII. Адам і Єва йдуть у воду молитися. Розділ XXXIII. Сатана фальшиво обіцяє «яскраве світло». Розділ XXXIV. Адам згадує створення Єви. Він красномовно благає про їжу й пиття. Розділ XXXV. Відповідь Ягве. Розділ XXXVI. Фіги. Розділ XXXVII. Сорок три дні покути не викуповують однієї години гріха (в. 6). Розділ XXXVIII. «Коли 5500 років сповниться...» Розділ XXXIX. Адам обережний — але занадто пізно. Розділ XL. Перший людський голод. Розділ XLI. Перша людська спрага. Розділ XLII. Обіцянка Води Життя. Третє пророцтво про прихід Месії. Розділ XLIII. Диявол намагається вчинити підпал. Розділ XLIV. Сила вогню над людиною. Розділ XLV. Чому Сатана не виконав своїх обіцянок. Опис пекла. Розділ XLVI. «Скільки разів Я визволяв тебе з його руки...» Розділ XLVII. Власні інтриги Диявола. Розділ XLVIII. П’яте з’явлення Сатани Адамові і Єві. Розділ XLIX. Перше пророцтво про Воскресіння. Розділ L. Адам і Єва прагнуть покрити свою наготу. Розділ LI. «Що його краса, щоб ти пішов за ним?» Розділ LII. Адам і Єва шиють першу сорочку. Розділ LIII. Пророцтво про Західні Землі й про великий потоп. Розділ LIV. Адам і Єва йдуть досліджувати. Розділ LV. Конфлікт між Ягве і Сатаною. Розділ LVI. Розділ божественної втіхи. Розділ LVII. «Тому я впав...» Розділ LVIII. «Близько заходу сонця 53-го дня...» Розділ LIX. Восьме з’явлення Сатани Адамові і Єві. Розділ LX. Диявол з’являється як старий чоловік. Він пропонує «місце спочинку». Розділ LXI. Вони починають слідувати за Сатаною. Розділ LXII. Два плодові дерева. Розділ LXIII. Перша радість дерев. Розділ LXIV. Адам і Єва споживають першу земну їжу. Розділ LXV. Адам і Єва набувають органів травлення. Остаточна надія повернутися до Саду втрачена. Розділ LXVI. Адам робить свою першу денну роботу. Розділ LXVII. «Тоді Сатана почав зводити Адама і Єву...» Розділ LXVIII. Як руйнування й біда походять від Сатани, коли він господар. Адам і Єва встановлюють звичай поклоніння. Розділ LXIX. Дванадцяте з’явлення Сатани Адамові і Єві, коли Адам молився над жертвою на жертівнику; коли Сатана побив його. Розділ LXX. Тринадцяте з’явлення Сатани, щоб обманом примусити Адама одружитися з Євою. Розділ LXXI. Адама турбує думка про одруження з Євою. Розділ LXXII. Серце Адама запалене вогнем. Сатана з’являється як вродливі дівчата. Розділ LXXIII. Шлюб Адама і Єви. Розділ LXXIV. Народження Каїна й Лулуви. Чому вони отримали ті імена. Розділ LXXV. Родина знову відвідує Печеру Скарбів. Народження Авеля й Аклії. Розділ LXXVI. Каїн стає ревнивий до Авеля через його сестер. Розділ LXXVII. Каїн, 15 років, і Авель, 12 років, віддаляються. Розділ LXXVIII. Ревність перемагає Каїна. Він спричиняє біду в родині. Як перше вбивство було сплановано. Розділ LXXIX. Злий план доведено до трагічного завершення. Каїн наляканий. «Хіба я сторож мого брата?» Сім кар. Мир зруйнований.

РОЗДІЛ I

Кришталеве море, Ягве наказує Адамові, вигнаному з Едему, жити в Печері Скарбів. 1 Третього дня Ягве посадив сад на сході землі, на границі світу на схід, за якою, назустріч сходу сонця, не знаходять нічого, крім води, що охоплює весь світ і сягає границь неба. 2 А на північ від саду є море води, чистої й прозорої на смак, не подібної ні до чого іншого; так що через її прозорість можна дивитися в глибини землі. 3 І коли людина вмивається в ній, вона стає чистою від її чистоти й білою від її білизни — навіть якщо вона була темною. 4 І Ягве створив те море зі Свого власного доброго вподобання, бо Він знав, що станеться з людиною, яку Він зробить; так що після того, як вона залишила сад, через свій переступ, люди народжуватимуться на землі. Серед них є праведні, які помруть, чиї душі Ягве підніме в останній день; коли всі вони повернуться до свого тіла, омиються у воді того моря й покаються у своїх гріхах. 5 Але коли Ягве примусив Адама вийти з саду, Він не розмістив його на його границі на північ. Це було для того, щоб він і Єва не могли підійти до моря води, де вони могли б умитися в ній, очиститися від своїх гріхів, стерти переступ, який вони вчинили, і більше не згадувати про нього в думці про своє покарання. 6 Щодо південного боку саду, Ягве також не хотів, щоб Адам жив там; бо, коли вітер віяв із півночі, він приносив би йому, на тому південному боці, смачний запах дерев саду. 7 Тому Ягве не поставив Адама там. Це було для того, щоб він не міг нюхати солодкий запах тих дерев, забути свій переступ і знайти втіху за те, що він зробив, втішаючись запахом дерев, і все ж не очиститися від свого переступу. 8 Знову, також, оскільки Ягве милостивий і сповнений великого жалю, і керує всіма речами так, як лише Він знає, — Він примусив нашого батька Адама жити на західній границі саду, бо на тому боці земля дуже широка. 9 І Ягве наказав йому жити там у печері в скелі — Печері Скарбів під садом.

РОЗДІЛ II

Адам і Єва непритомніють, коли виходять із Саду. Ягве посилає Своє Слово, щоб підбадьорити їх 1 Але коли наш батько Адам і Єва вийшли з саду, вони йшли по землі своїми ногами, не усвідомлюючи, що йдуть. 2 І коли вони підійшли до отвору воріт саду і побачили широку землю, що простяглася перед ними, вкриту великим і малим камінням та піском, вони злякалися і затремтіли, і впали на свої обличчя від страху, що огорнув їх; і були наче мертві. 3 Бо — тоді як досі вони перебували в землі саду, гарно засадженій усілякими деревами, — тепер вони побачили себе в чужій землі, якої не знали і ніколи не бачили. 4 І бо, коли вони були в саду, вони були сповнені благодаті світлої природи і не мали сердець, звернених до земних речей. 5 Тому Ягве змилувався над ними; і коли Він побачив їх, упалих перед воротами саду, Він послав Єшуа, Своє Слово, до нашого батька Адама і Єви, і підняв їх із їхнього впалого стану.

РОЗДІЛ III

Про обітницю великих п'яти з половиною днів 1 Ягве сказав Адаму: «Я призначив на цій землі дні й роки, і ти та твої нащадки житимете й ходитимете в них, доки дні й роки не сповняться; коли Я пошлю Єшуа, Слово, Яке створило тебе і проти Якого ти переступив, Слово, Яке вивело тебе з саду і Яке підняло тебе, коли ти впав. 2 Так, Єшуа, Слово, Яке знову врятує тебе, коли сповняться п'ять із половиною днів». 3 Але коли Адам почув ці слова від Ягве і про великі п'ять із половиною днів, він не зрозумів їхнього значення. 4 Бо Адам думав, що для нього буде лише п'ять із половиною днів до кінця світу. 5 І Адам заплакав і молився Ягве, щоб Він пояснив йому це. 6 Тоді Ягве у Своєму милосерді до Адама, створеного за Його власним образом і подобою, пояснив йому, що це було 5 000 і 500 років; і як тоді прийде Один і врятує його та його нащадків. 7 Але перед тим Ягве уклав цей завіт із нашим батьком Адамом на тих самих умовах ще до того, як він вийшов із саду, коли він був біля дерева, де Єва взяла плід і дала йому їсти. 8 Бо коли наш батько Адам вийшов із саду, він пройшов повз те дерево і побачив, як Ягве змінив його вигляд на іншу форму і як воно всохло. 9 І коли Адам підійшов до нього, він злякався, затремтів і впав; але Ягве у Своєму милосерді підняв його і тоді уклав із ним цей завіт. 10 І ще, коли Адам був біля воріт саду і побачив херувима з мечем полум'яного вогню в руці, і херувим розгнівався і насупився на нього, і Адам, і Єва злякалися його і подумали, що він хоче їх убити. Тож вони впали на свої обличчя, тремтячи зі страху. 11 Але він змилувався над ними і виявив їм милість; і, відвернувшись від них, піднявся до неба, молився Ягве і сказав: — 12 «Ягве, Ти послав мене стояти на варті біля воріт саду з вогняним мечем. 13 Але коли Твої слуги, Адам і Єва, побачили мене, вони впали на свої обличчя і були наче мертві. О мій Ягве, що нам робити з Твоїми слугами?» 14 Тоді Ягве змилувався над ними, виявив їм милість і послав Свого Ангела охороняти сад. 15 І Єшуа, Слово Ягве, прийшов до Адама і Єви та підняв їх. 16 І Ягве сказав Адаму: «Я казав тобі, що наприкінці п'яти з половиною днів Я пошлю Єшуа, Моє Слово, і врятую тебе. 17 Тож зміцни своє серце і перебувай у Печері Скарбів, про яку Я говорив тобі раніше». 18 І коли Адам почув це слово від Ягве, він утішився тим, що Ягве йому сказав. Бо Він розповів йому, як Він врятує його.

РОЗДІЛ IV

Адам сумує через змінені умови. Адам і Єва входять до Печери Скарбів 1 Але Адам і Єва плакали через те, що вийшли з саду, свого першого дому. 2 І справді, коли Адам поглянув на своє тіло, що змінилося, він гірко заплакав, він і Єва, через те, що вони вчинили. І вони йшли й тихо спустилися до Печери Скарбів. 3 І коли вони підійшли до неї, Адам заплакав над собою і сказав Єві: «Поглянь на цю печеру, що має стати нашою в'язницею в цьому світі і місцем покарання! 4 Що вона в порівнянні з садом? Що її тіснота в порівнянні з простором того? 5 Що ця скеля поруч із тими гаями? Що морок цієї печери в порівнянні зі світлом саду? 6 Що цей нависний виступ скелі, що нас укриває, в порівнянні з милістю Ягве, яка нас осіняла? 7 Що ґрунт цієї печери в порівнянні із землею саду? Ця земля, всипана камінням; а та — засаджена смачними плодовими деревами?» 8 І Адам сказав Єві: «Поглянь на свої очі і на мої, які раніше бачили ангелів, що співали хвалу на небі; і то безперестанно. 9 Але тепер ми не бачимо так, як бачили; наші очі стали з плоті; вони не можуть бачити так, як бачили раніше». 10 Адам знову сказав Єві: «Що таке наше тіло сьогодні в порівнянні з тим, яким воно було в колишні дні, коли ми жили в саду?» 11 Після цього Адам не хотів входити до печери під нависну скелю; і ніколи не хотів би входити до неї. 12 Але він скорився наказам Ягве; і сказав сам до себе: «Якщо я не ввійду до печери, то знову буду переступником».

РОЗДІЛ V

Єва чинить благородне й емоційне заступництво, беручи провину на себе 1 Тоді Адам і Єва увійшли до печери і стали на молитву своєю власною мовою, невідомою нам, але яку вони добре знали. 2 І коли вони молилися, Адам підняв очі й побачив скелю і склепіння печери, що вкривало його над головою. Це заважало йому бачити ані небо, ані творіння Ягве. Тож він заплакав і сильно бив себе в груди, аж поки не впав і став наче мертвий. 3 А Єва сиділа й плакала; бо вірила, що він мертвий. 4 Тоді вона встала, простягла руки до Ягве, благаючи Його про милість і жаль, і сказала: «О Ягве, прости мені мій гріх, гріх, який я вчинила, і не згадуй його проти мене. 5 Бо я сама спричинила те, що Твій слуга впав із саду в цю засуджену землю; зі світла — у цю темряву; і з дому радості — у цю в'язницю. 6 О Ягве, поглянь на цього Твого слугу, що впав отак, і поверни його до життя, щоб він міг плакати і каятися у своєму переступі, який він учинив через мене. 7 Не забирай його душу зараз; але дай йому жити, щоб він міг стояти за мірою свого покаяння і чинити Твою волю, як перед своєю смертю. 8 Але якщо Ти не повернеш його до життя, тоді, о Ягве, забери мою власну душу, щоб я була, як він, і не залишай мене в цій темниці саму-самісіньку; бо я не змогла б стояти сама в цьому світі, а тільки з ним. 9 Бо Ти, о Ягве, приспав його, і взяв кістку з його боку, і відновив плоть на її місці Своєю божественною силою. 10 І Ти взяв мене, кістку, і зробив мене жінкою, світлою, як він, із серцем, розумом і мовою; і плоттю, подібною до його власної; і Ти створив мене за подобою його вигляду Своєю милістю і силою. 11 О Ягве, я і він — одне, а Ти, о Ягве, — наш Творець, Ти — Той, Хто створив нас обох в один день. 12 Тому, о Ягве, дай йому життя, щоб він міг бути зі мною в цій чужій землі, поки ми живемо в ній через наш переступ. 13 Але якщо Ти не даси йому життя, тоді забери мене, саме мене, як його; щоб ми обоє померли в один день». 14 І Єва гірко плакала і впала на нашого батька Адама; від свого великого горя.

РОЗДІЛ VI

Докір Ягве Адаму і Єві, в якому Він вказує, як і чому вони згрішили 1 Але Ягве поглянув на них; бо вони вбили себе великим горем. 2 Але Він вирішив підняти їх і втішити. 3 Тому Він послав до них Єшуа, Своє Слово; щоб вони встали і негайно піднялися. 4 І Ягве сказав Адаму і Єві: «Ви переступили зі своєї власної вільної волі, аж поки вийшли з саду, в якому Я вас поселив. 5 Зі своєї власної вільної волі ви переступили через своє бажання божественності, величі і піднесеного стану, який маю Я; тож Я позбавив вас світлої природи, в якій ви тоді були, і вивів вас із саду в цю землю, сувору й повну клопоту. 6 Аби ж ви не переступили Моєї заповіді, і дотрималися Мого закону, і не їли плоду дерева, до якого Я сказав вам не наближатися! А в саду були плодові дерева, кращі за те. 7 Але злий Сатана не зберіг своєї вірності і не мав доброго наміру щодо Мене, бо хоч Я створив його, він вважав Мене непотрібним і прагнув Вишнього для себе; за це Я скинув його з неба, щоб він не міг залишитися у своєму першому стані, — це він зробив так, що дерево здалося приємним вашим очам, аж поки ви з'їли з нього, повіривши його словам. 8 Так ви переступили Мою заповідь, і тому Я навів на вас усі ці скорботи. 9 Бо Я — Ягве Творець, Який, створивши Свої творіння, не мав наміру їх знищувати. Але після того, як вони сильно розгнівали Мене, Я покарав їх тяжкими карами, аж поки вони покаються. 10 Але якщо, навпаки, вони й далі триватимуть затверділими у своєму переступі, вони будуть під прокляттям назавжди».

РОЗДІЛ VII

Звірі втихомирені 1 Коли Адам і Єва почули ці слова від Ягве, вони плакали і ридали ще більше; але вони зміцнили свої серця в Ягве, бо тепер відчували, що Ягве для них — як батько і мати; і саме з цієї причини вони плакали перед Ним і шукали в Нього милості. 2 Тоді Ягве змилувався над ними і сказав: «О Адаме, Я уклав Свій завіт із тобою, і не відвернуся від нього; і не дозволю тобі повернутися до саду, аж поки не сповниться Мій завіт великих п'яти з половиною днів». 3 Тоді Адам сказав Ягве: «О Ягве, Ти створив нас і зробив нас гідними бути в саду; і перш ніж я переступив, Ти привів до мене всіх звірів, щоб я назвав їх. 4 Твоя благодать була тоді на мені; і я назвав кожного за Твоїм розумом; і Ти підкорив їх усіх мені. 5 Але тепер, о Ягве, коли я переступив Твою заповідь, усі звірі повстануть проти мене і пожеруть мене, і Єву, Твою служницю; і зітруть наше життя з лиця землі. 6 Тому благаю Тебе, о Ягве, щоб, оскільки Ти вивів нас із саду і поселив у чужій землі, Ти не дозволив звірам завдати нам шкоди». 7 Коли Ягве почув ці слова від Адама, Він змилувався над ним і відчув, що той справді сказав, що польові звірі повстануть і пожеруть його і Єву, бо Він, Ягве, гнівався на них обох через їхні переступи. 8 Тоді Ягве наказав звірам, і птахам, і всьому, що рухається по землі, прийти до Адама і бути приязними до нього, і не турбувати його і Єви; ані жодного з добрих і праведних серед їхніх нащадків. 9 Тоді всі звірі віддали шану Адамові за заповіддю Ягве; крім змія, на якого Ягве гнівався. Він не прийшов до Адама разом зі звірами.

РОЗДІЛ VIII

«Світлу природу» людини забрано 1 Тоді Адам заплакав і сказав: «О Ягве, коли ми жили в саду і наші серця були піднесені, ми бачили ангелів, які співали хвалу на небі, але тепер ми не можемо бачити так, як раніше; ні, коли ми увійшли до печери, все творіння стало прихованим від нас». 2 Тоді Ягве сказав Адаму: «Коли ти був підкорений Мені, ти мав у собі світлу природу, і з цієї причини міг бачити речі здалеку. Але після твого переступу твою світлу природу було забрано від тебе; і тобі не було залишено бачити речі здалеку, а тільки зблизька; за здатністю плоті; бо вона тваринна». 3 Коли Адам і Єва почули ці слова від Ягве, вони пішли своєю дорогою; хвалячи й поклоняючись Йому із сумним серцем. 4 І Ягве перестав спілкуватися з ними.

РОЗДІЛ IX

Вода з Дерева Життя. Адам і Єва ледь не тонуть 1 Тоді Адам і Єва вийшли з Печери Скарбів, підійшли близько до воріт саду, і там стали, щоб поглянути на нього, і плакали через те, що відійшли від нього. 2 І Адам і Єва пішли від воріт саду до його південного боку, і знайшли там воду, що напувала сад, від кореня Дерева Життя, і що розходилася звідти на чотири ріки по землі. 3 Тоді вони підійшли і наблизилися до тієї води, і дивилися на неї; і побачили, що це була вода, яка витікала з-під кореня Дерева Життя в саду. 4 І Адам заплакав і заволав, і бив себе в груди через те, що був відірваний від саду; і сказав Єві: — 5 «Чому ти навела на мене, на себе і на наших нащадків стільки цих кар і покарань?» 6 І Єва сказала йому: «Що це ти побачив, що примусило тебе плакати і так говорити до мене?» 7 І він сказав Єві: «Хіба ти не бачиш цієї води, що була з нами в саду, яка напувала дерева саду і витікала звідти? 8 І ми, коли були в саду, не дбали про неї; але відколи ми прийшли в цю чужу землю, ми любимо її і вживаємо її для нашого тіла». 9 Але коли Єва почула ці слова від нього, вона заплакала; і від гіркоти їхнього плачу вони впали в ту воду; і поклали б у ній край собі, щоб ніколи більше не повертатися і не споглядати творіння; бо коли вони дивилися на діла творіння, вони відчували, що мусять покласти край собі.

РОЗДІЛ X

Їхні тіла потребують води після того, як вони залишають сад 1 Тоді Ягве, милосердний і ласкавий, поглянув на них, як вони так лежали у воді, близькі до смерті, і послав ангела, який витяг їх із води і поклав їх на березі моря, як мертвих. 2 Тоді ангел піднявся до Ягве, був прийнятий і сказав: «О Ягве, Твої творіння віддали останній подих». 3 Тоді Ягве послав Єшуа, Своє Слово, до Адама і Єви, Який підняв їх від їхньої смерті. 4 І Адам сказав, після того як його було піднято: «О Ягве, поки ми були в саду, ми не потребували цієї води і не дбали про неї; але відколи ми прийшли в цю землю, ми не можемо без неї обійтися». 5 Тоді Ягве сказав Адаму: «Поки ти був під Моєю владою і був світлим ангелом, ти не знав цієї води. 6 Але тепер, коли ти переступив Мою заповідь, ти не можеш обійтися без води, у якій омивати своє тіло і ростити його; бо воно тепер подібне до тіла звірів і потребує води». 7 Коли Адам і Єва почули ці слова від Ягве, вони гірко заплакали; і Адам благав Ягве дозволити йому повернутися до саду і поглянути на нього вдруге. 8 Але Ягве сказав Адаму: «Я дав тобі обітницю; коли та обітниця сповниться, Я поверну тебе до саду, тебе і твоїх праведних нащадків». 9 І Ягве перестав спілкуватися з Адамом.

РОЗДІЛ XI

Спогад про славні дні в Саду 1 Тоді Адам і Єва відчули, що палають від спраги, спеки і смутку. 2 І Адам сказав Єві: «Ми не питимемо цієї води, навіть якби нам довелося померти. О Єво, коли ця вода увійде в наше нутро, вона збільшить наші покарання і покарання наших нащадків». 3 Тоді Адам і Єва обоє відійшли від води і не пили її зовсім; але прийшли і увійшли до Печери Скарбів. 4 Але коли вони були в ній, Адам не міг бачити Єви; він лише чув шум, який вона чинила. І вона не могла бачити Адама, але чула шум, який він чинив. 5 Тоді Адам заплакав у глибокій скорботі, бив себе в груди; і встав і сказав Єві: «Де ти?» 6 І вона сказала йому: «Ось, я стою в цій темряві». 7 Тоді він сказав їй: «Згадай світлу природу, в якій ми жили, коли жили в саду! 8 О Єво! Згадай славу, яка спочивала на нас у саду. О Єво! Згадай дерева, які нас отінювали в саду, поки ми рухалися між ними. 9 О Єво! Згадай, що поки ми були в саду, ми не знали ані ночі, ані дня. Подумай про Дерево Життя, з-під якого текла вода і яке розливало сяйво над нами! Згадай, о Єво, землю саду і її ясність! 10 Подумай, о подумай про той сад, у якому не було темряви, поки ми жили в ньому. 11 Тоді як щойно ми увійшли до цієї Печери Скарбів, темрява оточила нас звідусіль; аж поки ми більше не можемо бачити одне одного; і вся втіха цього життя скінчилася».

РОЗДІЛ XII

Як темрява стала між Адамом і Євою 1 Тоді Адам бив себе в груди, він і Єва, і вони сумували всю ніч аж до світанку, і зітхали через довжину ночі в Міязії. 2 І Адам бив себе і кинувся на землю в печері, від гіркого горя і через темряву, і лежав там, як мертвий. 3 Але Єва почула шум, який він учинив, падаючи на землю. І вона обмацувала навколо себе руками і знайшла його, як трупа. 4 Тоді вона злякалася, оніміла і залишилася біля нього. 5 Але милосердний Ягве поглянув на смерть Адама і на мовчання Єви зі страху перед темрявою. 6 І Єшуа, Слово Ягве, прийшов до Адама і підняв його від його смерті, і відкрив уста Єви, щоб вона могла говорити. 7 Тоді Адам встав у печері і сказав: «О Ягве, чому світло відійшло від нас і темрява вкрила нас? Чому Ти залишив нас у цій довгій темряві? Чому Ти караєш нас так? 8 І ця темрява, о Ягве, де вона була, перш ніж вкрила нас? Саме через це ми не можемо бачити одне одного. 9 Бо поки ми були в саду, ми не бачили і навіть не знали, що таке темрява. Я не був прихований від Єви, і вона не була прихована від мене, аж дотепер, коли вона не може бачити мене; і жодна темрява не приходила на нас, щоб розлучити нас одне від одного. 10 Але вона і я, ми обоє були в одному ясному світлі. Я бачив її, і вона бачила мене. Та тепер, відколи ми увійшли до цієї печери, темрява вкрила нас і розлучила нас одне від одного, так що я не бачу її, і вона не бачить мене. 11 О Ягве, невже Ти каратимеш нас цією темрявою?»

РОЗДІЛ XIII

Падіння Адама. Чому було створено ніч і день 1 Тоді коли Ягве, Який милосердний і сповнений жалю, почув голос Адама, Він сказав йому: — 2 «О Адаме, поки добрий ангел був слухняний Мені, ясне світло спочивало на ньому і на його воїнствах. 3 Але коли він переступив Мою заповідь, Я позбавив його тієї світлої природи, і він став темним. 4 І коли він був на небесах, у царствах світла, він нічого не знав про темряву. 5 Але він переступив, і Я зробив так, що він упав з неба на землю; і це була та темрява, що прийшла на нього. 6 І на тобі, о Адаме, поки ти був у Моєму саду і слухняний Мені, також спочивало те ясне світло. 7 Але коли Я почув про твій переступ, Я позбавив тебе того ясного світла. Однак, зі Своєї милості, Я не обернув тебе на темряву, а створив тобі твоє тіло з плоті, на яке Я розпростер цю шкіру, щоб воно могло зносити холод і спеку. 8 Якби Я дозволив Своєму гніву тяжко впасти на тебе, Я знищив би тебе; і якби Я обернув тебе на темряву, це було б так, ніби Я вбив тебе. 9 Але у Своїй милості Я зробив тебе таким, як ти є; коли ти переступив Мою заповідь, о Адаме, Я вигнав тебе з саду і вивів тебе в цю землю; і наказав тобі жити в цій печері; і темрява вкрила тебе, як вкрила того, хто переступив Мою заповідь. 10 Так, о Адаме, ця ніч обманула тебе. Вона не триватиме вічно; вона лише дванадцять годин; коли вона скінчиться, денне світло повернеться. 11 Не зітхай же і не бентежся; і не кажи у своєму серці, що ця темрява довга і тягнеться втомливо; і не кажи у своєму серці, що Я караю тебе нею. 12 Зміцни своє серце і не бійся. Ця темрява не є покаранням. Але, о Адаме, Я створив день і поклав у нього сонце, щоб давати світло; для того, щоб ти і твої діти могли виконувати свою роботу. 13 Бо Я знав, що ти згрішиш і переступиш, і вийдеш у цю землю. Однак Я не силував тебе, ані не володарював над тобою, ані не замикав; ані не засуджував тебе через твоє падіння; ані через твій вихід зі світла в темряву; ані через твій прихід із саду в цю землю. 14 Бо Я створив тебе зі світла; і Я волів вивести від тебе дітей світла, подібних до тебе. 15 Але ти не дотримався Моєї заповіді й одного дня; аж поки Я закінчив творіння і благословив усе в ньому. 16 Тоді, щодо дерева, Я наказав тобі не їсти з нього. Однак Я знав, що Сатана, який обманув сам себе, обмане й тебе. 17 Тож Я сповістив тобі через дерево, щоб ти не наближався до нього. І Я сказав тобі не їсти його плоду, ані не куштувати його, ані не сидіти під ним, ані не піддаватися йому. 18 Якби Я не прийшов і не говорив до тебе, о Адаме, щодо дерева, і якби Я залишив тебе без заповіді, і ти згрішив би, — це була б провина з Мого боку, за те, що Я не дав тобі жодного наказу; ти обернувся б і звинуватив би Мене в цьому. 19 Але Я наказав тобі і попередив тебе, і ти впав. Тож Мої творіння не можуть звинувачувати Мене; а вина лежить лише на них самих. 20 І, о Адаме, Я створив день для того, щоб ти і твої нащадки могли працювати і трудитися в ньому. І Я створив ніч, щоб вони відпочивали в ній від своєї роботи; і щоб польові звірі виходили вночі й шукали собі їжу. 21 Але тепер залишилося мало темряви, о Адаме, і скоро з'явиться денне світло».

РОЗДІЛ XIV

Найдавніше пророцтво про прихід Месія 1 Тоді Адам сказав Ягве: «О Ягве, забери Ти мою душу, і не дай мені більше бачити цього мороку; або пересели мене в якесь місце, де немає темряви». 2 Але Ягве сказав Адаму: «Воістину кажу тобі, ця темрява минатиме від тебе, кожного дня, як Я визначив тобі, аж до сповнення Мого завіту; коли Я врятую тебе і знову поверну тебе до саду, до дому світла, якого ти прагнеш, у якому немає темряви*. Я приведу тебе до нього — у царстві небесному». 3 Знову сказав Ягве Адаму: «Все це лихо, яке ти був примушений узяти на себе через твій переступ, не звільнить тебе з руки Сатани і не врятує тебе. 4 Але Я — врятую. Коли Я зійду з неба і стану плоттю від твоїх нащадків, і візьму на Себе недугу, від якої ти страждаєш, тоді темрява, що вкрила тебе в цій печері, вкриє Мене в гробі, коли Я буду в плоті твоїх нащадків. 5 І Я, Який поза роками, буду підпорядкований ліченню років, часів, місяців і днів, і буду зарахований як один із синів людських, щоб врятувати тебе». 6 І Ягве перестав спілкуватися з Адамом. Примітка джерела. Посилання: Івана 12:46

РОЗДІЛ XV

Адам і Єва сумують через страждання Єшуа, щоб врятувати їх від їхніх гріхів 1 Тоді Адам і Єва плакали і сумували через слово Ягве до них, що вони не повернуться до саду аж до сповнення днів, призначених їм; але найбільше тому, що Ягве сказав їм, що Єшуа має страждати задля їхнього спасіння.

РОЗДІЛ XVI

Перший схід сонця. Адам і Єва думають, що це вогонь, який іде спалити їх 1 Після цього Адам і Єва далі стояли в печері, молячись і плачучи, аж поки на них зійшов ранок. 2 І коли вони побачили, що світло повернулося до них, вони стрималися від страху і зміцнили свої серця. 3 Тоді Адам почав виходити з печери. І коли він підійшов до її отвору, і став, і обернув своє обличчя на схід, і побачив схід сонця в палаючих променях, і відчув його жар на своєму тілі, він злякався його і подумав у своєму серці, що це полум'я вийшло, щоб карати його. 4 Тоді він заплакав і бив себе в груди, потім упав на землю на своє обличчя і висловив своє прохання, кажучи: — 5 «О Ягве, не карай мене, ані не знищуй мене, ані не забирай мого життя з землі». 6 Бо він думав, що сонце — це Ягве. 7 Бо поки він був у саду і чув голос Ягве і звук, який Він чинив у саду, і боявся Його, Адам ніколи не бачив яскравого світла сонця, і його палаючий жар не торкався його тіла. 8 Тому він боявся сонця, коли його палаючі промені досягали його. Він думав, що Ягве має намір карати його ним усі дні, які Він призначив йому. 9 Бо Адам також сказав у своїх думках: оскільки Ягве не карав нас темрявою, ось, Він зробив так, що це сонце зійшло, щоб карати нас пекучим жаром. 10 Але поки він так думав у своєму серці, Єшуа, Слово Ягве, прийшов до нього і сказав: — 11 «О Адаме, встань на свої ноги. Це сонце — не Ягве; але воно було створене, щоб давати світло вдень, про що Я говорив тобі в печері, кажучи: “настане світанок, і буде світло вдень”. 12 Але Я — Ягве, Який утішав тебе вночі». 13 І Ягве перестав спілкуватися з Адамом.

РОЗДІЛ XVII

Розділ про змія 1 Адам і Єва вийшли до отвору печери і пішли в бік саду. 2 Але коли вони підійшли близько до нього, перед західними воротами, з яких вийшов Сатана, коли він обманув Адама і Єву, вони знайшли змія, що став Сатаною, який наближався до воріт і сумно лизав порох, і вигинався грудьми по землі через прокляття, що впало на нього від Ягве. 3 І тоді як раніше змій був найпіднесенішим з усіх звірів, тепер він змінився і став слизьким, і найнікчемнішим з усіх них, і повзав на своїх грудях і ходив на своєму череві. 4 І тоді як він був найвродливішим з усіх звірів, він змінився і став найпотворнішим з усіх них. Замість того щоб живитися найкращою їжею, тепер він узявся їсти порох. Замість того щоб жити, як раніше, у найкращих місцях, тепер він жив у поросі. 5 І тоді як він був найгарнішим з усіх звірів, які всі стояли онімілі перед його красою, тепер вони гидували ним. 6 І знову, тоді як він жив у одному гарному домі, до якого всі інші тварини приходили звідкись; і де він пив, вони також пили з того самого; тепер, після того як він став отруйним через прокляття Ягве, усі звірі втекли з його дому і не хотіли пити води, яку він пив; але тікали від нього.

РОЗДІЛ XVIII

Смертельний бій зі змієм 1 Коли проклятий змій побачив Адама і Єву, він роздув свою голову, став на свій хвіст і, з очима, червоними як кров, поводився так, ніби хотів їх убити. 2 Він кинувся просто на Єву і погнався за нею; а Адам, стоячи поруч, плакав, бо не мав у руці палиці, якою вдарити змія, і не знав, як його вбити. 3 Але з серцем, що палало за Єву, Адам підійшов до змія і схопив його за хвіст; тоді той обернувся до нього і сказав йому: — 4 «О Адаме, через тебе і через Єву я слизький і ходжу на своєму череві». Тоді зі своєю великою силою він кинув Адама і Єву додолу, і стиснув їх, і намагався їх убити. 5 Але Ягве послав ангела, який відкинув змія від них і підняв їх. 6 Тоді Єшуа, Слово Ягве, прийшов до змія і сказав йому: «Першого разу Я зробив тебе слизьким і зробив так, що ти ходиш на своєму череві; але Я не позбавив тебе мови. 7 Цього разу, однак, ти будеш німий, і ти і твій рід більше не говоритимете; бо першого разу Мої творіння були зруйновані через тебе, а цього разу ти намагався їх убити». 8 Тоді змія було уражено німотою, і він більше не міг говорити. 9 І вітер подув з неба за наказом Ягве, і поніс змія від Адама і Єви, і кинув його на берег моря, де він приземлився в Індії.

РОЗДІЛ XIX

Звірі підкорені Адамові 1 Але Адам і Єва плакали перед Ягве. І Адам сказав Йому: — 2 «О Ягве, коли я був у печері, я казав Тобі, мій Ягве, що польові звірі повстануть і пожеруть мене, і зітруть моє життя з землі». 3 Тоді Адам через те, що сталося з ним, бив себе в груди і впав на землю, як труп. Тоді Єшуа, Слово Ягве, прийшов до нього, Який підняв його і сказав йому: 4 «О Адаме, жоден із цих звірів не зможе завдати тобі шкоди; бо Я зробив так, що звірі та інші рухомі істоти прийшли до тебе в печеру. Я не дозволив змієві прийти з ними, бо він міг би повстати проти тебе і примусити тебе тремтіти; і страх перед ним упав би у ваші серця. 5 Бо Я знав, що проклятий — злий; тому Я не дозволив йому наблизитися до тебе з іншими звірами. 6 Але тепер зміцни своє серце і не бійся. Я з тобою до кінця днів, які Я призначив тобі».

РОЗДІЛ XX

Адам бажає захистити Єву 1 Тоді Адам заплакав і сказав: «О Ягве, забери нас в інше місце, де змій не зможе знову наблизитися до нас і повстати проти нас. Бо боюся, що він може знайти Твою служницю Єву саму і вбити її; бо його очі огидні і злі». 2 Але Ягве сказав Адаму і Єві: «Відтепер не бійтеся, Я не дозволю йому наблизитися до вас; Я прогнав його від вас, з цієї гори; і не залишу в ньому здатності завдати вам шкоди». 3 Тоді Адам і Єва поклонилися перед Ягве і подякували Йому, і хвалили Його за те, що Він визволив їх від смерті.

РОЗДІЛ XXI

Адам і Єва намагаються покінчити з собою 1 Тоді Адам і Єва пішли шукати сад. 2 І спека била їм в обличчя, як полум'я; і вони пітніли від спеки, і плакали перед Ягве. 3 Але місце, де вони плакали, було близько до високої гори, навпроти західних воріт саду. 4 Тоді Адам кинувся з вершини тієї гори; його обличчя було роздерте, а плоть розірвана; він утратив багато крові і був близький до смерті. 5 А Єва залишалася стояти на горі, плачучи над ним, як він лежав отак. 6 І вона сказала: «Я не бажаю жити після нього; бо все, що він зробив із собою, сталося через мене». 7 Тоді вона кинулася за ним; і була подерта і розірвана камінням; і залишилася лежати, як мертва. 8 Але милосердний Ягве, Який наглядає за Своїми творіннями, поглянув на Адама і Єву, як вони лежали мертві, і послав до них Єшуа, Своє Слово, і підняв їх. 9 І сказав Адаму: «О Адаме, все це лихо, яке ти навів на себе, не матиме жодного впливу проти Мого правління, і не змінить завіту 5 500 років».

РОЗДІЛ XXII

Адам у милостивому настрої 1 Тоді Адам сказав Ягве: «Я висихаю від спеки, я знемагаю від ходіння і не бажаю бути в цьому світі. І я не знаю, коли Ти виведеш мене з нього на спочинок». 2 Тоді Ягве сказав йому: «О Адаме, це не може бути тепер, аж поки ти не завершиш своїх днів. Тоді Я виведу тебе з цієї нещасної землі». 3 І Адам сказав Ягве: «Поки я був у саду, я не знав ані спеки, ані знемоги, ані блукання, ані тремтіння, ані страху; але тепер, відколи я прийшов у цю землю, все це страждання прийшло на мене». 4 Тоді Ягве сказав Адаму: «Поки ти дотримувався Моєї заповіді, Моє світло і Моя благодать спочивали на тобі. Але коли ти переступив Мою заповідь, скорбота і лихо прийшли до тебе в цій землі». 5 І Адам заплакав і сказав: «О Ягве, не відсікай мене за це, ані не карай мене тяжкими карами, ані не відплачуй мені за моїм гріхом; бо ми, з нашої власної волі, переступили Твою заповідь, і знехтували Твій закон, і намагалися стати богами, як Ти, коли Сатана, ворог, обманув нас». 6 Тоді Ягве знову сказав Адаму: «Оскільки ти зазнав страху й тремтіння в цій землі, знемоги й страждань, топтання й ходіння, сходження на цю гору і вмирання від цього, Я візьму все це на Себе, щоб врятувати тебе».

РОЗДІЛ XXIII

Адам і Єва зміцнюються і будують перший вівтар, який будь-коли було збудовано 1 Тоді Адам заплакав ще більше і сказав: «О Ягве, змилуйся наді мною, щоб узяти на Себе те, що я вчиню». 2 Але Ягве зробив так, що Єшуа, Його Слово, відійшов від Адама і Єви. 3 Тоді Адам і Єва встали на свої ноги; і Адам сказав Єві: «Зміцнися, і я також зміцнюся». І вона зміцнилася, як Адам сказав їй. 4 Тоді Адам і Єва взяли каміння і склали їх у формі вівтаря; і вони взяли листя з дерев поза садом, яким витерли з лиця скелі кров, яку вони пролили. 5 А те, що впало на пісок, вони взяли разом із порохом, з яким воно змішалося, і принесли це на вівтарі як приношення Ягве. 6 Тоді Адам і Єва стали під Вівтарем і плакали, отак молячись Ягве: «Прости нам наш переступ* і наш гріх, і поглянь на нас Своїм оком милості. Бо коли ми були в саду, наші хвали і наші гімни піднімалися перед Тобою безперестанно. 7 Але коли ми прийшли в цю чужу землю, чиста хвала більше не була нашою, ані праведна молитва, ані розуміючі серця, ані солодкі думки, ані справедливі поради, ані довге розрізнення, ані праведні почуття, і наша світла природа не залишилася нам. Але наше тіло змінилося від подоби, в якій воно було спочатку, коли ми були створені. 8 Та тепер поглянь на нашу кров, яка приноситься на цьому камінні, і прийми її з наших рук, як хвалу, яку ми співали Тобі спочатку, коли були в саду». 9 І Адам почав висловлювати Ягве ще більше прохань. Примітка джерела. ОРИГІНАЛ МОЛИТВИ ГОСПОДНЬОЇ, ЯКУ, ЯК КАЖУТЬ, УЖИВАЛИ БЛИЗЬКО 150 РОКІВ ПЕРЕД НАШИМ ГОСПОДОМ: Отче наш, Що є на небі, будь ласкавий до нас, о Ягве, наш Ягве, нехай святиться Ім'я Твоє, і нехай пам'ять про Тебе прославляється на небі вгорі і на землі тут внизу. Нехай Твоє царство царює над нами тепер і назавжди. Святі мужі давнини казали: відпускай і прощай усім людям усе, що вони зробили мені. І не введи нас у спокусу, але визволи нас від злого; бо Твоє є царство, і Ти царюватимеш у славі на віки вічні, АМІНЬ.

РОЗДІЛ XXIV

Яскраве пророцтво про життя і смерть Месія 1 Тоді милосердний Ягве, добрий і люблячий людей, поглянув на Адама і Єву і на їхню кров, яку вони піднесли як приношення Йому, без наказу від Нього на це. Але Він дивувався їм; і прийняв їхні приношення. 2 І Ягве послав від Своєї присутності яскравий вогонь, що пожер їхнє приношення. 3 Він відчув солодкий запах їхнього приношення і виявив їм милість. 4 Тоді Єшуа, Слово Ягве, прийшов до Адама і сказав йому: «О Адаме, як ти пролив свою кров, так і Я проллю Свою власну кров, коли стану плоттю від твоїх нащадків; і як ти помер, о Адаме, так і Я помру. І як ти збудував вівтар, так і Я зроблю для тебе вівтар із землі; і як ти приніс свою кров на ньому, так і Я принесу Свою кров на вівтарі на землі. 5 І як ти благав про прощення через ту кров, так і Я зроблю Свою кров прощенням гріхів і зітру в ній переступи. 6 І тепер, ось, Я прийняв твоє приношення, о Адаме, але дні завіту, яким Я зв'язав тебе, ще не сповнилися. Коли вони сповняться, тоді Я поверну тебе до саду. 7 Тож тепер зміцни своє серце; і коли скорбота прийде на тебе, принось Мені приношення, і Я буду прихильний до тебе».

РОЗДІЛ XXV

Ягве представлений як милосердний і люблячий. Установлення поклоніння 1 Але Ягве знав, що Адам думав, ніби він має часто вбивати себе і приносити Йому приношення зі своєї крові. 2 Тому Він сказав йому: «О Адаме, ніколи більше не вбивай себе отак, кидаючись із тієї гори». 3 Але Адам сказав Ягве: «Я думав покінчити з собою відразу, через те, що переступив Твої заповіді, і через те, що вийшов із прекрасного саду; і через ясне світло, якого Ти позбавив мене; і через хвали, які лилися з моїх уст безперестанно, і через світло, що вкривало мене. 4 Та зі Своєї доброти, о Ягве, не позбувайся мене зовсім; але будь прихильний до мене щоразу, коли я вмираю, і повертай мене до життя. 5 І тим буде явлено, що Ти — милосердний Ягве, Який не хоче, щоб хтось загинув; Який не любить, щоб хтось падав; і Який нікого не засуджує жорстоко, зло і цілковитим знищенням». 6 Тоді Адам замовк. 7 І Єшуа, Слово Ягве, прийшов до нього, і благословив його, і втішив його, і уклав із ним завіт, що Він врятує його наприкінці днів, визначених йому. 8 Це, отже, було перше приношення, яке Адам зробив Ягве; і так це стало його звичаєм.

РОЗДІЛ XXVI

Гарне пророцтво про вічне життя і радість (в. 15). Спад ночі 1 Тоді Адам узяв Єву, і вони почали повертатися до Печери Скарбів, де вони жили. Але коли вони наблизилися до неї і побачили її здалека, тяжка скорбота впала на Адама і Єву, коли вони дивилися на неї. 2 Тоді Адам сказав Єві: «Коли ми були на горі, нас утішав Єшуа, Слово Ягве, Який розмовляв із нами; і світло, що приходило зі сходу, сяяло над нами. 3 Але тепер Єшуа, Слово Ягве, прихований від нас; і світло, що сяяло над нами, так змінилося, що зникло, і дало темряві й скорботі прийти на нас. 4 І ми змушені увійти в цю печеру, що подібна до в'язниці, у якій темрява вкриває нас, так що ми розлучені одне від одного; і ти не можеш бачити мене, і я не можу бачити тебе». 5 Коли Адам сказав ці слова, вони плакали і простягали свої руки перед Ягве; бо вони були сповнені скорботи. 6 І вони молилися Ягве, щоб Він привів сонце до них, щоб воно сяяло на них, щоб темрява не поверталася до них, і щоб їм не довелося заходити під цей кам'яний покрив. І вони бажали померти, аніж бачити темряву. 7 Тоді Ягве поглянув на Адама і Єву і на їхню велику скорботу, і на все, що вони зробили з палким серцем, через усі негаразди, у яких вони були, замість їхнього колишнього добробуту, і через усе лихо, що прийшло на них у чужій землі. 8 Тому Ягве не гнівався на них; і не був нетерплячий до них; але Він був терплячий і поблажливий до них, як до дітей, яких Він створив. 9 Тоді Єшуа, Слово Ягве, прийшов до Адама і сказав йому: «Адаме, щодо сонця: якби Я взяв його і приніс тобі, дні, години, роки і місяці — усе спинилося б, і завіт, який Я уклав із тобою, ніколи не сповнився б. 10 Але тоді ти був би покинутий і застряг би у вічній карі, і ніколи не врятувався б. 11 Так, радше, терпи довго і заспокоюй свою душу, поки живеш уночі і вдень; аж до сповнення днів і приходу часу Мого завіту. 12 Тоді Я прийду і врятую тебе, о Адаме, бо Я не бажаю, щоб ти був пригнічений. 13 І коли Я дивлюся на всі добрі речі, у яких ти жив, і чому ти вийшов із них, тоді Я охоче виявив би тобі милість. 14 Але Я не можу змінити завіт, що вийшов із Моїх уст; інакше Я повернув би тебе до саду. 15 Коли ж завіт сповниться, тоді Я виявлю тобі і твоїм нащадкам милість і приведу тебе в землю радості, де немає ані скорботи, ані страждання; але перебуває радість і веселість, і світло, що ніколи не гасне, і хвали, що ніколи не припиняються; і прекрасний сад, що ніколи не мине». 16 І Ягве знову сказав Адаму: «Будь терплячий і увійди до печери, бо темрява, якої ти боявся, триватиме лише дванадцять годин; і коли вона скінчиться, світло зійде». 17 Тоді, коли Адам почув ці слова від Ягве, він і Єва поклонилися перед Ним, і їхні серця були втішені. Вони повернулися до печери за своїм звичаєм, а сльози текли з їхніх очей, скорбота і голосіння виходили з їхніх сердець, і вони бажали, щоб їхня душа залишила їхнє тіло. 18 І Адам і Єва стояли молячись, аж поки темрява ночі прийшла на них, і Адам був прихований від Єви, а вона — від нього. 19 І вони залишалися стояти в молитві.

РОЗДІЛ XXVII

Друге спокушання Адама і Єви. Диявол набуває вигляду оманливого світла 1 Коли Сатана, ненависник усього доброго, побачив, як вони тривали в молитві, і як Ягве спілкувався з ними і втішав їх, і як Він прийняв їхнє приношення, — Сатана з'явив привид. 2 Він почав із перетворення своїх воїнств; у його руках був миготливий вогонь, і вони були у великому світлі. 3 Тоді він поставив свій трон біля отвору печери, бо не міг увійти в неї через їхні молитви. І він розлив світло в печеру, аж поки печера заблищала над Адамом і Євою; а його воїнства почали співати хвали. 4 І Сатана зробив це для того, щоб коли Адам побачить світло, він подумав у собі, що це було небесне світло, і що воїнства Сатани були ангелами; і що Ягве послав їх стерегти при печері і давати йому світло в темряві. 5 Щоб коли Адам вийде з печери і побачить їх, і Адам і Єва поклоняться Сатані, тоді він тим переможе Адама і вдруге принизить його перед Ягве. 6 Коли, отже, Адам і Єва побачили світло, уявляючи, що воно справжнє, вони зміцнили свої серця; та, оскільки вони тремтіли, Адам сказав Єві: — 7 «Поглянь на те велике світло, і на ті численні пісні хвали, і на те воїнство, що стоїть надворі і не хоче увійти в нашу печеру. Чому вони не кажуть нам, чого вони хочуть, звідки вони, яке значення цього світла, що це за хвали, чому їх послано в це місце, і чому вони не хочуть увійти? 8 Якби вони були від Ягве, вони увійшли б у печеру з нами і сказали б нам, чому їх послано». 9 Тоді Адам встав і молився Ягве з палаючим серцем, і сказав: — 10 «О Ягве, чи є у світі інший бог, окрім Тебе, який створив ангелів і наповнив їх світлом, і послав їх берегти нас, який прийшов би з ними? 11 Але, поглянь, ми бачимо ці воїнства, що стоять при отворі печери; вони у великому світлі; вони співають гучні хвали. Якщо вони від якогось іншого бога, ніж Ти, скажи мені; і якщо їх послано Тобою, сповісти мені причину, задля якої Ти їх послав». 12 Щойно Адам сказав це, як ангел від Ягве з'явився йому в печері, який сказав йому: «О Адаме, не бійся. Це Сатана і його воїнства; він бажає обманути тебе, як обманув тебе спочатку. Першого разу він був прихований у змії; але цього разу він прийшов до тебе в подобі ангела світла; щоб, коли ти поклонишся йому, він міг поневолити тебе, у самій присутності Ягве». 13 Тоді ангел відійшов від Адама і схопив Сатану при отворі печери, і зірвав із нього оману, яку той набув, і привів його у його власній огидній подобі до Адама і Єви; які злякалися його, коли побачили його. 14 І ангел сказав Адаму: «Ця огидна подоба була його відтоді, як Ягве зробив так, що він упав із неба. Він не міг би наблизитися до тебе в ній; тому він перетворився на ангела світла». 15 Тоді ангел прогнав Сатану і його воїнства від Адама і Єви, і сказав їм: «Не бійтеся; Ягве, Який створив вас, зміцнить вас». 16 І ангел залишив їх. 17 Але Адам і Єва залишалися стояти в печері; жодна втіха не приходила до них; вони розділилися у своїх думках. 18 І коли настав ранок, вони молилися; а тоді вийшли шукати сад. Бо їхні серця були звернені до нього, і вони не могли дістати жодної втіхи за те, що залишили його.

РОЗДІЛ XXVIII

Диявол удає, що веде Адама і Єву до води, щоб скупатися 1 Але коли хитрий Сатана побачив їх, що вони йдуть до саду, він зібрав своє воїнство і з'явився на хмарі, прагнучи обманути їх. 2 Але коли Адам і Єва побачили його так у видінні, вони подумали, що це були ангели Ягве, які прийшли втішити їх щодо того, що вони залишили сад, або повернути їх знову до нього. 3 І Адам простяг свої руки перед Ягве, благаючи Його дати йому зрозуміти, хто вони були. 4 Тоді Сатана, ненависник усього доброго, сказав Адаму: «О Адаме, я — ангел великого Ягве; і ось воїнства, що оточують мене. 5 Ягве послав нас узяти вас і привести вас до межі саду на півночі; до берега чистого моря, і скупати тебе і Єву в ньому, і піднести вас до вашої колишньої радості, щоб ви знову повернулися до саду». 6 Ці слова запали в серце Адама і Єви. 7 Та Ягве стримав Єшуа, Своє Слово, від Адама, і не дав йому відразу зрозуміти, але чекав, щоб побачити його силу; чи він буде переможений, як Єва була в саду, чи він переможе. 8 Тоді Сатана покликав Адама і Єву і сказав: «Ось, ми йдемо до моря води», і вони почали йти. 9 І Адам і Єва йшли за ними на деякій малій відстані. 10 Але коли вони прийшли до гори на північ від саду, дуже високої гори, без жодних сходин до її вершини, Диявол наблизився до Адама і Єви і зробив так, що вони піднялися на вершину насправді, а не у видінні; бажаючи, як він бажав, скинути їх додолу і вбити їх, і стерти їхнє ім'я з землі; щоб ця земля залишилася лише йому і його воїнствам.

РОЗДІЛ XXIX

Ягве каже Адаму про мету Диявола (в. 4) 1 Але коли милосердний Ягве побачив, що Сатана бажав убити Адама своїми численними хитрощами, і побачив, що Адам був лагідний і без лукавства, Ягве промовив до Сатани гучним голосом і прокляв його. 2 Тоді він і його воїнства втекли, а Адам і Єва залишилися стояти на вершині гори, звідти вони бачили під собою широкий світ, високо над яким вони були. Але вони не бачили нікого з воїнства, яке раз у раз було при них. 3 Вони обоє, Адам і Єва, плакали перед Ягве і благали Його про прощення. 4 Тоді Єшуа, Слово, прийшов від Ягве до Адама і сказав йому: «Знай і розумій щодо цього Сатани, що він прагне обманути тебе і твоїх нащадків після тебе». 5 І Адам плакав перед Ягве, і благав і молився Йому, щоб Він дав йому щось із саду як знак для нього, чим бути втішеним. 6 І Ягве зважив думку Адама і послав ангела Михаїла аж до моря, що досягає Індії, щоб узяти звідти золоті прути і принести їх Адамові. 7 Це Ягве зробив у Своїй мудрості для того, щоб ці золоті прути, будучи з Адамом у печері, сяяли світлом уночі навколо нього і поклали край його страхові перед темрявою. 8 Тоді ангел Михаїл спустився за наказом Ягве, узяв золоті прути, як Ягве наказав йому, і приніс їх Ягве.

РОЗДІЛ XXX

Адам отримує перші земні блага 1 Після цього Ягве наказав ангелові Гавриїлу спуститися до саду і сказати херувимові, який стеріг його: «Ось, Ягве наказав мені увійти в сад і взяти з нього запашне кадило, і дати його Адамові». 2 Тоді ангел Гавриїл спустився за наказом Ягве до саду і сказав херувимові, як Ягве наказав йому. 3 Тоді херувим сказав: «Добре». І Гавриїл увійшов і взяв кадило. 4 Тоді Ягве наказав Своєму ангелові Рафаїлу спуститися до саду і поговорити з херувимом про трохи мирри, щоб дати Адамові. 5 І ангел Рафаїл спустився і сказав херувимові, як Ягве наказав йому, і херувим сказав: «Добре». Тоді Рафаїл увійшов і взяв мирру. 6 Золоті прути були з Індійського моря, де є дорогоцінне каміння. Кадило було зі східної межі саду; а мирра — із західної межі, звідки гіркота прийшла на Адама. 7 І ангели принесли ці речі Ягве, при Дереві Життя, у саду. 8 Тоді Ягве сказав ангелам: «Занурте їх у джерело води; тоді візьміть їх і окропіть їхньою водою Адама та Єву, щоб вони були трохи втішені у своїй скорботі, і дайте їх Адамові та Єві». 9 І ангели зробили, як Ягве наказав їм, і дали всі ті речі Адамові та Єві на вершині гори, на яку Сатана поставив їх, коли прагнув покінчити з ними. 10 І коли Адам побачив золоті прути, кадило і мирру, він зрадів і плакав, бо думав, що золото було знаком царства, звідки він прийшов, що кадило було знаком ясного світла, яке було взяте від нього, і що мирра була знаком скорботи, у якій він був.

РОЗДІЛ XXXI

Вони влаштовуються зручніше в Печері Скарбів на третій день 1 Після цього Ягве сказав Адаму: «Ти просив Мене про щось із саду, щоб бути втішеним ними, і Я дав тобі ці три знаки як утіху для тебе; щоб ти довіряв Мені і Моєму завітові з тобою. 2 Бо Я прийду і врятую тебе; і царі принесуть Мені, коли Я буду в плоті, золото, кадило і мирру; золото як знак Мого царства; кадило як знак Моєї божественності; і мирру як знак Мого страждання і Моєї смерті. 3 Але, о Адаме, поклади їх при собі в печері; золото, щоб воно розливало світло над тобою вночі; кадило, щоб ти відчував його солодкий запах; і мирру, щоб утішати тебе у твоїй скорботі». 4 Коли Адам почув ці слова від Ягве, він поклонився перед Ним. Він і Єва поклонилися Йому і подякували Йому, бо Він милостиво повівся з ними. 5 Тоді Ягве наказав трьом ангелам, Михаїлові, Гавриїлові і Рафаїлові, кожному принести те, що він приніс, і дати це Адамові. І вони зробили так, один за одним. 6 І Ягве наказав Суріїлові і Салатіїлові піднести Адама і Єву, і знести їх з вершини високої гори, і відвести їх до Печери Скарбів. 7 Там вони поклали золото на південному боці печери, кадило — на східному боці, а мирру — на західному боці. Бо отвір печери був на північному боці. 8 Тоді ангели втішили Адама і Єву і відійшли. 9 Золота було сімдесят прутів*; кадила — дванадцять фунтів; а мирри — три фунти. 10 Вони залишилися при Адамові в Печері Скарбів**. 11 Ягве дав ці три речі Адамові на третій день після того, як той вийшов із саду, на знак трьох днів, які Ягве мав перебувати в серці землі. 12 І ці три речі, поки вони тривали з Адамом у печері, давали йому світло вночі; а вдень давали йому трохи полегшення від його скорботи. Примітка джерела. Прут — це одиниця лінійної міри, що дорівнює 5,5 ярда, а також одиниця міри площі, що дорівнює 30,25 квадратного ярда. У цьому випадку слово «прут» просто означає різновид довгого тонкого шматка золота невизначеного розміру і ваги. Примітка джерела. Це оригінальний текст, який, здається, містить вбудований редакторський зміст: «Вони залишилися при Адамові в Домі Скарбів; тому його було названо ‘приховуванням’. Але інші тлумачі кажуть, що його було названо ‘Печерою Скарбів’ через тіла праведних мужів, які були в ній.

РОЗДІЛ XXXII

Адам і Єва входять у воду, щоб молитися 1 І Адам і Єва залишалися в Печері Скарбів аж до сьомого дня; вони ані не їли плодів землі, ані не пили води. 2 І коли на восьмий день розвиднілося, Адам сказав Єві: «О Єво, ми молилися Ягве, щоб Він дав нам щось із саду, і Він послав Своїх ангелів, які принесли нам те, чого ми бажали». 3 «Але тепер встань, ходімо до моря води, яке ми бачили спочатку, і станьмо в ньому, молячись, щоб Ягве знову був прихильний до нас і взяв нас назад до саду; або дав нам щось; або щоб Він дав нам утіху в якійсь іншій землі, аніж ця, у якій ми є». 4 Тоді Адам і Єва вийшли з печери, пішли і стали на березі моря, у яке вони перед тим кинулися, і Адам сказав Єві: — 5 «Ходи, зійди в це місце і не виходь із нього аж до кінця тридцяти днів, коли я прийду до тебе. І молися Ягве з палаючим серцем і солодким голосом, щоб Він простив нас. 6 А я піду в інше місце, і зійду в нього, і зроблю, як ти». 7 Тоді Єва зійшла у воду, як Адам наказав їй. Адам також зійшов у воду; і вони стояли молячись; і благали Ягве простити їм їхній злочин і повернути їх до їхнього колишнього стану. 8 І вони стояли так молячись, аж до кінця тридцяти п'яти днів.

РОЗДІЛ XXXIII

Сатана неправдиво обіцяє «ясне світло» 1 Але Сатана, ненависник усього доброго, шукав їх у печері, але не знайшов їх, хоча старанно розшукував їх. 2 Але він знайшов їх, як вони стояли у воді молячись, і подумав у собі: «Адам і Єва стоять отак у тій воді, молячись Ягве, щоб Він простив їм їхній переступ, і повернув їх до їхнього колишнього стану, і взяв їх з-під моєї руки. 3 Але я обманю їх, щоб вони вийшли з води і не сповнили своєї обітниці». 4 Тоді ненависник усього доброго пішов не до Адама, а пішов до Єви, і набув подоби ангела Ягве, хвалячи і радіючи, і сказав їй: — 5 «Мир тобі! Радуйся і веселись! Ягве прихильний до тебе, і Він послав мене до Адама. Я приніс йому благу звістку про спасіння і про те, що він наповниться ясним світлом, як був спочатку. 6 І Адам, у своїй радості за своє відновлення, послав мене до тебе, щоб ти прийшла до мене, щоб я увінчав тебе світлом, як його. 7 І він сказав мені: “Говори до Єви; якщо вона не прийде з тобою, розкажи їй про знак, коли ми були на вершині гори; як Ягве послав Своїх ангелів, які взяли нас і привели нас до Печери Скарбів; і поклали золото на південному боці; кадило — на східному боці; а мирру — на західному боці”. Тепер ходи до нього». 8 Коли Єва почула ці слова від нього, вона дуже зраділа. І, думаючи, що з'явлення Сатани було справжнім, вона вийшла з моря. 9 Він ішов попереду, а вона йшла за ним, аж поки вони прийшли до Адама. Тоді Сатана сховався від неї, і вона більше його не бачила. 10 Тоді вона прийшла і стала перед Адамом, який стояв біля води і радів прощенню Ягве. 11 І коли вона покликала його, він обернувся, побачив її там і заплакав, коли побачив її, і бив себе в груди; і від гіркоти свого горя він занурився у воду. 12 Але Ягве поглянув на нього і на його лихо, і на те, що він був готовий віддати останній подих. І Єшуа, Слово Ягве, прийшов із неба, підняв його з води і сказав йому: «Піднімися на високий берег до Єви». І коли він піднявся до Єви, він сказав їй: «Хто сказав тобі прийти сюди?» 13 Тоді вона розповіла йому промову ангела, який з'явився їй і дав їй знак. 14 Але Адам засмутився і дав їй зрозуміти, що це був Сатана. Тоді він узяв її, і вони обоє повернулися до печери. 15 Ці речі сталися з ними другого разу, коли вони зійшли до води, сім днів після їхнього виходу із саду. 16 Вони постили у воді тридцять п'ять днів; разом сорок два дні відтоді, як вони залишили сад.

РОЗДІЛ XXXIV

Адам пригадує створення Єви. Він красномовно благає про їжу і питво 1 І вранці сорок третього дня вони вийшли з печери, сумні і плачучи. Їхні тіла були худі, і вони були пересохлі від голоду і спраги, від посту і молитви, і від їхньої тяжкої скорботи через їхній переступ. 2 І коли вони вийшли з печери, вони піднялися на гору на захід від саду. 3 Там вони стали і молилися, і благали Ягве дарувати їм прощення їхніх гріхів. 4 І після своїх молитов Адам почав благати Ягве, кажучи: «О мій Ягве, мій Ягве, і мій Творче, Ти наказав чотирьом елементам* зібратися докупи, і вони зібралися докупи за Твоїм наказом. 5 Тоді Ти простяг Свою руку і створив мене з одного елемента, з пороху землі; і Ти привів мене в сад о третій годині, у п'ятницю, і сповістив мені про це в печері. 6 Тоді, спочатку, я не знав ані ночі, ані дня, бо я мав світлу природу; і світло, у якому я жив, ніколи не залишало мене, щоб я пізнав ніч або день. 7 Тоді, знову, о Ягве, у тій третій годині, у яку Ти створив мене, Ти привів до мене всіх звірів, і левів, і страусів, і птахів небесних, і все, що рухається по землі, що Ти створив о першій годині переді мною тієї п'ятниці. 8 І Твоя воля була, щоб я назвав їх усіх, одного за одним, відповідним ім'ям. Але Ти дав мені розуміння і знання, і чисте серце, і правильний розум від Тебе, щоб я називав їх за Твоїм власним розумом щодо їхнього називання. 9 О Ягве, Ти зробив їх слухняними мені і наказав, щоб жоден із них не виходив з-під моєї влади, за Твоєю заповіддю і за володінням, яке Ти дав мені над ними. Але тепер вони всі відчужилися від мене. 10 Тоді було, у тій третій годині п'ятниці, у яку Ти створив мене і наказав мені щодо дерева, до якого я не мав ані наближатися, ані їсти з нього; бо Ти сказав мені в саду: “Коли ти їстимеш із нього, смертю помреш”. 11 І якби Ти покарав мене, як Ти сказав, смертю, я помер би тієї ж миті. 12 Крім того, коли Ти наказав мені щодо дерева, що я не маю ані наближатися до нього, ані їсти з нього, Єви не було зі мною; Ти ще не створив її, і ще не взяв її з мого боку; і вона ще не чула цього наказу від Тебе. 13 Тоді, наприкінці третьої години тієї п'ятниці, о Ягве, Ти зробив так, що дрімота і сон прийшли на мене, і я спав, і був охоплений сном. 14 Тоді Ти вийняв ребро з мого боку і створив його за моєю власною подобою і образом. Тоді я прокинувся; і коли я побачив її і взнав, хто вона, я сказав: “Це кістка від моїх кісток і плоть від моєї плоті; відтепер вона називатиметься жінкою”. 15 Це було з Твоєї доброї волі, о Ягве, що Ти навів дрімоту у сні на мене, і що Ти негайно вивів Єву з мого боку, аж поки вона не вийшла, так що я не бачив, як вона була зроблена; і я не міг засвідчити, о мій Ягве, які грізні і великі Твоя доброта і Твоя слава. 16 І з Твоєї доброї волі, о Ягве, Ти зробив нас обох із тілами світлої природи, і Ти зробив нас двох — одним; і Ти дав нам Свою благодать, і наповнив нас хвалами Святий Дух; щоб ми не були ані голодні, ані спраглі, ані не знали, що таке скорбота, ані знемоги серця; ані страждання, ані посту, ані втоми. 17 Але тепер, о Ягве, відколи ми переступили Твою заповідь і порушили Твій закон, Ти вивів нас у чужу землю і зробив так, що страждання, і знемога, голод і спрага прийшли на нас. 18 Тож тепер, о Ягве, ми молимо Тебе, дай нам щось їсти з саду, щоб ми наситили цим наш голод; і щось, чим утамувати нашу спрагу. 19 Бо, ось, багато днів, о Ягве, ми нічого не куштували і нічого не пили, і наша плоть висохла, і наша сила змарніла, і сон пішов від наших очей від знемоги і плачу. 20 Тоді, о Ягве, ми не сміємо збирати нічого з плодів дерев, зі страху перед Тобою. Бо коли ми переступили спочатку, Ти пощадив нас і не зробив так, щоб ми померли. 21 Але тепер ми подумали у наших серцях: якщо ми їстимемо з плодів дерев без наказу Ягве, Він знищить нас цього разу і зітре нас із лиця землі. 22 І якщо ми питимемо з цієї води без наказу Ягве, Він покінчить із нами і викорінить нас відразу. 23 Тож тепер, о Ягве, коли я прийшов у це місце з Євою, ми благаємо Тебе дати нам трохи плоду з саду, щоб ми наситилися ним. 24 Бо ми бажаємо плоду, що є на землі, і всього іншого, чого нам бракує на ній». Примітка джерела. Середньовічне переконання, що існує лише чотири елементи — вогонь, земля, повітря і вода — було широко прийнятним приблизно до 1500 року н. е., коли сучасна атомна теорія перебувала на початковому етапі.

РОЗДІЛ XXXV

Відповідь Ягве 1 Тоді Ягве знову поглянув на Адама, і на його плач, і на його стогін, і Єшуа, Слово Ягве, прийшов до нього і сказав йому: — 2 «О Адаме, коли ти був у Моєму саду, ти не знав ані їжі, ані питва; ані знемоги, ані страждання; ані виснаження плоті, ані зміни; і сон не відходив від твоїх очей. Але відколи ти переступив і прийшов у цю чужу землю, усі ці випробування прийшли на тебе».

РОЗДІЛ XXXVI

Фіги 1 Тоді Ягве наказав херувимові, який стеріг ворота саду з вогняним мечем у своїй руці, узяти трохи плоду фігового дерева і дати його Адамові. 2 Херувим послухався наказу Ягве, і увійшов у сад, і приніс дві фіги на двох гілочках, кожна фіга висіла при своєму листку; вони були з двох дерев, серед яких Адам і Єва сховалися, коли Ягве пішов гуляти в саду, і Єшуа, Слово Ягве, прийшов до Адама і Єви і сказав їм: “Адаме, Адаме, де ти?” 3 І Адам відповів: «О Ягве, ось я. Коли я почув Твій звук і Твій голос, я сховався, бо я нагий». 4 Тоді херувим узяв дві фіги і приніс їх Адамові і Єві. Але він кинув їх їм здалека; бо вони не могли наблизитися до херувима через свою плоть, яка не могла наблизитися до вогню. 5 Спочатку ангели тремтіли перед присутністю Адама і боялися його. Але тепер Адам тремтів перед ангелами і боявся їх. 6 Тоді Адам підійшов ближче і взяв одну фігу, а Єва теж підійшла у свою чергу і взяла другу. 7 І коли вони взяли їх у свої руки, вони дивилися на них і взнали, що вони були з дерев, серед яких вони сховалися.

РОЗДІЛ XXXVII

Сорок три дні покути не спокутують однієї години гріха (в. 6) 1 Тоді Адам сказав Єві: «Хіба ти не бачиш цих фіг і їхнього листя, яким ми прикрилися, коли були позбавлені нашої світлої природи? Але тепер ми не знаємо, яке лихо і страждання може прийти на нас від їдження їх. 2 Тож тепер, о Єво, стримаймося і не їжмо їх, ти і я; і просімо Ягве дати нам із плоду Дерева Життя». 3 Так Адам і Єва стрималися і не їли цих фіг. 4 Але Адам почав молитися Ягве і благати Його дати йому з плоду Дерева Життя, кажучи так: «О Ягве, коли ми переступили Твою заповідь о шостій годині п'ятниці, ми були позбавлені світлої природи, яку мали, і не залишалися в саду після нашого переступу більше, ніж три години. 5 Але ввечері Ти зробив так, що ми вийшли з нього. О Ягве, ми переступили проти Тебе одну годину, і всі ці випробування і скорботи прийшли на нас аж до цього дня. 6 І ті дні разом із цим сорок третім днем не спокутують тієї однієї години, у яку ми переступили! 7 О Ягве, поглянь на нас оком жалю і не мсти нам за нашим переступом Твоєї заповіді, у Твоїй присутності. 8 О Ягве, дай нам із плоду Дерева Життя, щоб ми їли з нього і жили, і не оберталися бачити страждання та інше лихо на цій землі; бо Ти — Ягве. 9 Коли ми переступили Твою заповідь, Ти зробив так, що ми вийшли з саду, і послав херувима стерегти Дерево Життя, щоб ми не їли з нього і не жили; і не знали нічого про знемогу після того, як ми переступили. 10 Але тепер, о Ягве, ось, ми витерпіли всі ці дні і знесли страждання. Зроби ці сорок три дні рівноцінними тій одній годині, у яку ми переступили».

РОЗДІЛ XXXVIII

«Коли 5500 років сповняться...» 1 Після цього Єшуа, Слово Ягве, прийшов до Адама і сказав йому: — 2 «О Адаме, щодо плоду на Дереві Життя, який ти просив, Я не дам його тобі тепер, а лише коли 5500 років сповняться. У той час Я дам тобі плід із Дерева Життя, і ти їстимеш, і житимеш назавжди, ти, і Єва, і твої праведні нащадки. 3 Але ці сорок три дні не можуть спокутувати годину, у яку ти переступив Мою заповідь. 4 О Адаме, Я дав тобі плід фігового дерева їсти, у якому ти сховався. Іди і їж із нього, ти і Єва. 5 Я не відмовлю тобі в проханні і не розчарую твоєї надії; тож терпи аж до сповнення завіту, який Я уклав із тобою». 6 І Ягве зробив так, що Єшуа, Його Слово, відійшов від Адама.

РОЗДІЛ XXXIX

Адам обережний — але запізно 1 Тоді Адам повернувся до Єви і сказав їй: «Встань і візьми фігу для себе, а я візьму другу; і ходімо до нашої печери». 2 Тоді Адам і Єва взяли кожен по фігі і пішли до печери; час був близько заходу сонця; і їхні думки примушували їх прагнути їсти з плоду. 3 Але Адам сказав Єві: «Я боюся їсти з цієї фіги. Я не знаю, що може прийти на мене від неї». 4 Тож Адам плакав і стояв молячись перед Ягве, кажучи: «Насити мій голод, щоб мені не довелося їсти цю фігу; бо після того, як я з'їм її, яку користь вона мені дасть? І чого я бажатиму і проситиму в Тебе, о Ягве, коли її не стане?» 5 І він сказав знову: «Я боюся їсти з неї; бо я не знаю, що спіткає мене через неї».

РОЗДІЛ XL

Перший людський голод 1 Тоді Єшуа, Слово Ягве, прийшов до Адама і сказав йому: «О Адаме, чому ти не мав цього страху, ані цього посту, ані цієї обачності досі? І чому ти не мав цього страху, перш ніж переступив? 2 Але коли ти прийшов жити в цю чужу землю, твоє тваринне тіло не могло вижити на землі без земної їжі, щоб зміцнювати його і відновлювати його сили». 3 І Ягве зробив так, що Єшуа, Його Слово, відійшов від Адама.

РОЗДІЛ XLI

Перша людська спрага 1 Тоді Адам узяв фігу і поклав її на золоті прути. Єва також узяла свою фігу і поклала її на кадило. 2 І вага кожної фіги була як у кавуна; бо плід саду був набагато більший, ніж плід цієї землі*. 3 Але Адам і Єва залишалися стояти і постити всю ту ніч, аж поки не розвиднілося вранці. 4 Коли сонце зійшло, вони ще молилися, але після того, як вони закінчили молитися, Адам сказав Єві: — 5 «О Єво, ходи, ходімо до межі саду, що дивиться на південь; до місця, звідки тече ріка і розділяється на чотири рукави. Там ми молитимемося Ягве і проситимемо Його дати нам трохи Води Життя пити. 6 Бо Ягве не нагодував нас Деревом Життя для того, щоб ми не жили. Тож ми проситимемо Його дати нам трохи Води Життя і втамувати нею нашу спрагу, а не напоєм із води цієї землі». 7 Коли Єва почула ці слова від Адама, вона погодилася; і вони обоє встали і прийшли до південної межі саду, на край ріки води недалеко від саду. 8 І вони стали і молилися перед Ягве, і просили Його поглянути на них цього разу, простити їх і задовольнити їхнє прохання. 9 Після цієї молитви від них обох Адам почав молитися своїм голосом перед Ягве і сказав: — 10 «О Ягве, коли я був у саду і бачив воду, що текла з-під Дерева Життя, моє серце не бажало, і моє тіло не потребувало пити з неї; і я не знав спраги, бо я жив; і понад те, чим я є тепер. 11 Так що, щоб жити, я не потребував жодної Їжі Життя, і не пив Води Життя. 12 Але тепер, о Ягве, я мертвий; моя плоть пересохла від спраги. Дай мені Води Життя, щоб я пив із неї і жив. 13 Зі Своєї милості, о Ягве, врятуй мене від цих кар і випробувань, і приведи мене в іншу землю, відмінну від цієї, якщо Ти не даси мені жити у Твоєму саду». Примітка джерела. Це підтверджується Буттям 3:7, згідно з яким листя фігового дерева було достатньо великим, щоб Адам і Єва могли зробити з нього одяг.

РОЗДІЛ XLII

Обітниця Води Життя. Третє пророцтво про прихід Месія 1 Тоді Єшуа, Слово Ягве, прийшов до Адама і сказав йому: — 2 «О Адаме, щодо того, що ти сказав: “Приведи мене в землю, де є спочинок”, — це не інша земля, ніж ця, а царство небесне, де лише є спочинок. 3 Але ти не можеш увійти в нього тепер; а лише після того, як твій суд мине і сповниться. 4 Тоді Я зроблю так, що ти піднімешся до царства небесного, ти і твої праведні нащадки; і Я дам тобі і їм спочинок, який ти просиш тепер. 5 І якщо ти сказав: “Дай мені Води Життя, щоб я пив і жив” — це не може бути цього дня, а в день, коли Я зійду до пекла, і розіб'ю мідні ворота, і розтрощу на шматки залізні царства. 6 Тоді Я в милості врятую твою душу і душі праведних, щоб дати їм спочинок у Моєму саду. І це буде, коли прийде кінець світу. 7 І знову, щодо Води Життя, якої ти шукаєш, вона не буде дана тобі цього дня; а в день, коли Я проллю Свою кров на твою голову* у землі Голгофи**. 8 Бо Моя кров буде Водою Життя для тебе в той час, і не лише для тебе самого, а для всіх твоїх нащадків, які увірують у Мене***; щоб вона була для них спочинком назавжди». 9 І Ягве знову сказав Адаму: «О Адаме, коли ти був у саду, ці випробування не приходили до тебе. 10 Але відколи ти переступив Мою заповідь, усі ці страждання прийшли на тебе. 11 Тепер також твоя плоть потребує їжі й питва; пий же з тієї води, що тече біля тебе по лицю землі». 12 Тоді Ягве зробив так, що Єшуа, Його Слово, відійшов від Адама. 13 І Адам і Єва поклонилися Ягве і повернулися від ріки води до печери. Був полудень; і коли вони наблизилися до печери, вони побачили великий вогонь біля неї. Примітка джерела. Ця фраза вказує на те, що кровопролиття відбудеться на піднесеному місці над народом. Вважається, що це посилання на хрест, на якому Єшуа Месія рясно крівавив над людьми внизу. Примітка джерела. Голгофа (гол-го-фа) була пагорбом за мурами Єрусалима, де Єшуа був розп'ятий. Її точне розташування не відоме докладно, але вважається, що Храм Гробу Господнього було збудовано на цьому пагорбі. Примітка джерела. Посилання: Івана 6:25 і 7:38

РОЗДІЛ XLIII

Диявол намагається вчинити підпал 1 Тоді Адам і Єва злякалися і стали нерухомо. І Адам сказав Єві: «Що це за вогонь біля нашої печери? Ми нічого не зробили в ній, щоб спричинити цей вогонь. 2 У нас немає ані хліба, щоб пекти в ньому, ані юшки, щоб варити там. Щодо цього вогню, ми ніколи не знали нічого подібного і не знаємо, як його назвати. 3 Але відтоді, як Ягве послав херувима з вогняним мечем, що спалахував і блискав у його руці, від страху перед яким ми впали додолу і були як трупи, ми не бачили нічого подібного. 4 Але тепер, о Єво, ось, це той самий вогонь, що був у руці херувима, який Ягве послав стерегти печеру, у якій ми живемо. 5 О Єво, це тому, що Ягве гнівається на нас і вижене нас із неї. 6 О Єво, ми знову переступили Його заповідь у тій печері, так що Він послав цей вогонь горіти навколо неї і перешкодити нам увійти в неї. 7 Якщо це справді так, о Єво, де ми будемо жити? І куди ми втечемо з-перед лиця Ягве? Оскільки, щодо саду, Він не дасть нам жити в ньому, і Він позбавив нас добрих речей у ньому; але Він помістив нас у цю печеру, у якій ми знесли темряву, випробування і труднощі, аж поки нарешті знайшли втіху в ній. 8 Але тепер, коли Він вивів нас в іншу землю, хто знає, що може статися в ній? І хто знає, чи темрява тієї землі не буде набагато більша, ніж темрява цієї землі? 9 Хто знає, що може статися в тій землі вдень або вночі? І хто знає, чи вона буде далеко чи близько, о Єво? Місце, куди Ягве захоче помістити нас, може бути далеко від саду, о Єво? Або де Ягве перешкодить нам бачити Його, бо ми переступили Його заповідь і бо ми повсякчас зверталися до Нього з проханнями? 10 О Єво, якщо Ягве приведе нас у чужу землю, іншу ніж ця, у якій ми знаходимо втіху, це мусить бути для того, щоб умертвити наші душі і стерти наше ім'я з лиця землі. 11 О Єво, якщо ми далі будемо відчужені від саду і від Ягве, де ми знайдемо Його знову і проситимемо Його дати нам золото, кадило, мирру і трохи плоду фігового дерева? 12 Де ми знайдемо Його, щоб Він утішив нас удруге? Де ми знайдемо Його, щоб Він подумав про нас, щодо завіту, який Він уклав заради нас?» 13 Тоді Адам більше не говорив. І вони далі дивилися, він і Єва, на печеру і на вогонь, що палахкотів навколо неї. 14 Але той вогонь був від Сатани. Бо він зібрав дерева і суху траву, і приніс їх до печери, і підпалив їх, щоб спалити печеру і те, що було в ній. 15 Щоб Адам і Єва залишилися в скорботі, і він відсік їхню довіру до Ягве, і примусив їх зректися Його. 16 Але з милості Ягве він не міг спалити печери, бо Ягве послав Свого ангела навколо печери, щоб стерегти її від такого вогню, аж поки він не згас. 17 І цей вогонь тривав від полудня аж до світанку. Це був сорок п'ятий день.

РОЗДІЛ XLIV

Сила вогню над людиною 1 Та Адам і Єва стояли і дивилися на вогонь, і не могли наблизитися до печери зі страху перед вогнем. 2 І Сатана далі приносив дерева і кидав їх у вогонь, аж поки полум'я вогню піднялося високо і вкрило всю печеру, думаючи, як він думав у своєму розумі, пожерти печеру великим вогнем. Але ангел Ягве стеріг її. 3 І все ж він не міг проклясти Сатану, ані зашкодити йому словом, бо не мав влади над ним, і не брався робити це словами зі своїх уст. 4 Тому ангел терпів його, не сказавши жодного поганого слова, аж поки не прийшов Єшуа, Слово Ягве, Який сказав Сатані: «Іди звідси; одного разу раніше ти обманув Моїх слуг, а цього разу ти прагнеш знищити їх. 5 Якби не Моя милість, Я знищив би тебе і твої воїнства з лиця землі. Але Я мав терпіння до тебе аж до кінця світу». 6 Тоді Сатана втік з-перед Ягве. Але вогонь далі горів навколо печери, як вугільний вогонь, увесь день; це був сорок шостий день, який Адам і Єва провели відтоді, як вони вийшли з саду. 7 І коли Адам і Єва побачили, що жар вогню трохи охолов, вони почали йти до печери, щоб увійти в неї, як вони звичайно робили; але вони не могли через жар вогню. 8 Тоді вони обоє почали плакати через вогонь, що відділяв їх від печери і що йшов на них, палаючи. І вони боялися. 9 Тоді Адам сказав Єві: «Бачиш цей вогонь, частку якого ми маємо в собі: який раніше підкорявся нам, але більше не робить цього тепер, коли ми переступили межу творіння, і змінили наш стан, і наша природа змінилася. Але вогонь не змінився у своїй природі і не змінився від свого створення. Тому він тепер має владу над нами; і коли ми наближаємося до нього, він обпікає нашу плоть».

РОЗДІЛ XLV

Чому Сатана не виконав своїх обіцянок. Опис пекла 1 Тоді Адам встав і молився Ягве, кажучи: «Бачиш, цей вогонь відділив нас від печери, у якій Ти наказав нам жити; але тепер, ось, ми не можемо увійти в неї». 2 Тоді Ягве почув Адама і послав до нього Єшуа, Своє Слово, Який сказав: — 3 «О Адаме, поглянь на цей вогонь! Які відмінні його полум'я і жар від саду насолод і добрих речей у ньому! 4 Коли ти був під Моєю владою, усі творіння підкорялися тобі; але після того, як ти переступив Мою заповідь, усі вони повстають над тобою». 5 Ягве знову сказав йому: «Бачиш, о Адаме, як Сатана підніс тебе! Він позбавив тебе Вишнього і піднесеного стану, подібного до Мого, і не дотримав свого слова тобі; але, зрештою, став твоїм ворогом. Це він зробив цей вогонь, у якому мав намір спалити тебе і Єву. 6 Чому, о Адаме, він не дотримав своєї угоди з тобою навіть одного дня; а позбавив тебе слави, що була на тобі, — коли ти піддався його наказові? 7 Чи ти думаєш, Адаме, що він любив тебе, коли уклав цю угоду з тобою? Або що він любив тебе і бажав піднести тебе високо? 8 Але ні, Адаме, він зробив усе це не з любові до тебе; а він бажав зробити так, щоб ти вийшов зі світла в темряву; і з піднесеного стану — у приниження; від слави — до безчестя; від радості — до скорботи; і від спочинку — до посту і знемоги». 9 Ягве також сказав Адаму: «Бачиш цей вогонь, запалений Сатаною навколо твоєї печери; бачиш це диво, що оточує тебе; і знай, що воно огорне і тебе, і твоїх нащадків, коли ви послухаєте його наказу; що він каратиме тебе вогнем; і що ти зійдеш у пекло після того, як помреш. 10 Тоді ти побачиш горіння його вогню, що горітиме навколо тебе і так само твоїх нащадків. Ти не будеш визволений від нього аж до Мого приходу; так само, як ти не можеш увійти у свою печеру просто зараз через великий вогонь навколо неї; аж поки Єшуа, Моє Слово, не прийде і не зробить дорогу для тебе в день, коли Мій завіт сповниться. 11 Немає для тебе тепер дороги прийти від цього життя до спочинку, аж поки не прийде Єшуа, Який є Моє Слово. Тоді Він зробить дорогу для тебе, і ти матимеш спочинок». Тоді Ягве покликав через Єшуа, Своє Слово, до вогню, що горів навколо печери, щоб він розділився надвоє, аж поки Адам не пройшов крізь нього. Тоді вогонь розділився за наказом Ягве, і була зроблена дорога для Адама*. 12 І Ягве зробив так, що Єшуа, Його Слово, відійшов від Адама. Примітка джерела. Посилання: Вихід 14:21,22 та Joshua 3:15-17

РОЗДІЛ XLVI

«Скільки разів Я визволяв тебе з його руки...» 1 Тоді Адам і Єва знову почали входити в печеру. І коли вони прийшли на дорогу між вогнем, Сатана подув у вогонь, як вихор, і зробив так, що палаючий вугільний вогонь укрив Адама і Єву; так що їхні тіла були обсмалені; і вугільний вогонь обпік їх*. 2 І від горіння вогню Адам і Єва закричали і сказали: «О Ягве, врятуй нас! Не залишай нас бути пожертими і катованими цим палаючим вогнем; і не стягуй із нас за те, що ми переступили Твою заповідь». 3 Тоді Ягве поглянув на їхні тіла, на яких Сатана зробив так, що горів вогонь, і Ягве послав Свого ангела, який зупинив палаючий вогонь. Але рани залишилися на їхніх тілах. 4 І Ягве сказав Адаму: «Бачиш любов Сатани до тебе, який удавав, що дає тобі Вишнього і велич; і, ось, він палить тебе вогнем і прагне знищити тебе з лиця землі. 5 Тоді поглянь на Мене, о Адаме; Я створив тебе, і скільки разів Я визволяв тебе з його руки? Якби не це, хіба він не знищив би тебе?» 6 Ягве знову сказав Єві: «Що це він обіцяв тобі в саду, кажучи: “Щойно ти їстимеш із дерева, твої очі відкриються, і ви станете як боги, знаючи добро і зло”. Але поглянь! Він спалив ваші тіла вогнем і зробив так, що ви скуштували смак вогню замість смаку саду; і зробив так, що ви побачили горіння вогню, і його зло, і владу, яку він має над вами. 7 Твої очі бачили добро, яке він узяв від вас, і по правді він відкрив твої очі; і ти бачила сад, у якому ти була зі Мною, і ти також бачила зло, що прийшло на вас від Сатани. Але щодо Вишнього, він не може дати його тобі і не може сповнити свого слова тобі. Ні, він був озлоблений проти тебе і твоїх нащадків, які прийдуть після тебе». 8 І Ягве зробив так, що Єшуа, Його Слово, відійшов від них. Примітка джерела. У цей час одяг, який Ягве дав їм у Бутті 3:21, згорів, так що Адам і Єва знову були нагі. Посилання на розділ L, де Адам і Єва шукають одяг, яким прикрити свою наготу.

РОЗДІЛ XLVII

Власні підступи Диявола 1 Тоді Адам і Єва увійшли в печеру, ще тремтячи від вогню, що обпік їхні тіла. Тож Адам сказав Єві: — 2 «Поглянь, вогонь спалив нашу плоть у цьому світі; але як буде, коли ми будемо мертві, і Сатана каратиме наші душі? Хіба наше визволення не довге і не далеке, якщо Ягве не прийде і в милості до нас не сповнить Своєї обітниці?» 3 Тоді Адам і Єва пройшли в печеру, благословляючи себе за те, що знову увійшли в неї. Бо було в їхніх думках, що вони ніколи не увійдуть у неї, коли вони побачили вогонь навколо неї. 4 Але коли сонце заходило, вогонь ще горів і наближався до Адама і Єви в печері, так що вони не могли спати в ній. Після того як сонце зайшло, вони вийшли з неї. Це був сорок сьомий день після того, як вони вийшли з саду. 5 Тоді Адам і Єва прийшли під вершину пагорба біля саду спати, як вони звикли. 6 І вони стали і молилися Ягве, щоб Він простив їм їхні гріхи, а тоді заснули під вершиною гори. 7 Але Сатана, ненависник усього доброго, подумав у собі: «Оскільки Ягве обіцяв спасіння Адамові завітом, і що Він визволить його з усіх труднощів, що спіткали його, — але не обіцяв мені завітом і не визволить мене з моїх труднощів; ні, оскільки Він обіцяв йому, що Він зробить так, що він і його нащадки житимуть у царстві, у якому я колись був, — я вб'ю Адама. 8 Земля звільниться від нього; і залишиться лише мені; щоб, коли він буде мертвий, у нього не залишилося жодних нащадків, щоб успадкувати царство, яке залишиться моїм власним володінням; Ягве тоді потребуватиме мене, і Він поверне його мені і моїм воїнствам».

РОЗДІЛ XLVIII

П'яте з'явлення Сатани Адаму і Єві 1 Після цього Сатана покликав свої воїнства, усі які прийшли до нього, і сказали йому: — 2 «О наш володарю, що ти зробиш?» 3 Тоді він сказав їм: «Ви знаєте, що цей Адам, якого Ягве створив із пороху, — це той, хто взяв наше царство; ходіть, зберімся разом і вбиймо його; або киньмо скелю на нього і на Єву, і розчавімо їх під нею». 4 Коли воїнства Сатани почули ці слова, вони прийшли до тієї частини гори, де Адам і Єва спали. 5 Тоді Сатана і його воїнство взяли величезну скелю, широку і рівну, і без вади, думаючи в собі: «Якщо в скелі буде дірка, коли вона впаде на них, дірка в скелі може опинитися над ними, і так вони врятуються і не помруть». 6 Тоді він сказав своїм воїнствам: «Візьміть цей камінь і киньте його пласко на них, щоб він не скотився з них кудись-інде. І коли ви кинете його, швидко забирайтеся звідти». 7 І вони зробили, як він сказав їм. Але коли скеля падала вниз із гори до Адама і Єви, Ягве наказав скелі стати куполом над ними*, який не завдав їм жодної шкоди. І так було за наказом Ягве. 8 Але коли скеля впала, вся земля затремтіла від неї** і захиталася від розміру скелі. 9 І коли вона тремтіла і хиталася, Адам і Єва прокинулися зі сну і опинилися під куполом скелі. Але вони не знали, що сталося; бо коли вони заснули, вони були під небом, а не під куполом; і коли вони побачили його, вони злякалися. 10 Тоді Адам сказав Єві: «Чому гора нахилилася, і земля тремтіла і хиталася через нас? І чому ця скеля розпростерлася над нами, як намет? 11 Чи Ягве має намір карати нас і замкнути нас у цій в'язниці? Або Він закриє землю над нами? 12 Він гнівається на нас за те, що ми вийшли з печери без Його наказу; і за те, що ми зробили це з власної волі, не порадившись із Ним, коли ми залишили печеру і прийшли в це місце». 13 Тоді Єва сказала: «Якщо, справді, земля тремтіла заради нас, і ця скеля утворює намет над нами через наш переступ, тоді ми будемо сумні, о Адаме, бо наше покарання буде довгим. 14 Але встань і молися Ягве, щоб Він дав нам знати про це, і що це за скеля, що розпростерта над нами, як намет». 15 Тоді Адам встав і молився перед Ягве, щоб Він дав йому знати, що спричинило цей трудний час. І Адам стояв молячись так аж до ранку. Примітка джерела. Тут ужито слово «купол», але текст конкретно не вказує на те, що покрив був круглий, — лише на те, що він укривав їх з усіх боків, однак купол є найімовірнішою формою, яка змогла б витримати удар об землю. З вірша 9, де сказано «коли вони побачили його», і вірша 11, де сказано «замкнути нас у цій в'язниці», ми можемо зробити висновок, що купол мав дірки у своїх боках, достатньо великі, щоб пропускати світло і повітря, але занадто малі, щоб Адам і Єва могли втекти. Інший висновок був би такий, що дірки були великі, але занадто високо, щоб Адам і Єва могли їх дістати, однак перший висновок імовірніший. Примітка джерела. У вірші 7 наступного розділу (XLIX) Ягве каже Адаму і Єві, що земля також опустилася під ними — «Я наказав... скелі під вами опуститися».

РОЗДІЛ XLIX

Перше пророцтво про Воскресіння 1 Тоді Єшуа, Слово Ягве, прийшов і сказав: — 2 «О Адаме, хто порадив тобі, коли ти вийшов із печери, прийти в це місце?» 3 І Адам сказав Ягве: «О Ягве, ми прийшли в це місце через жар вогню, що прийшов на нас усередині печери». 4 Тоді Ягве сказав Адаму: «О Адаме, ти боїшся жару вогню одну ніч, але як буде, коли ти житимеш у пеклі? 5 Та, о Адаме, не бійся і не вір, що Я поклав цей купол скелі над тобою, щоб карати тебе ним. 6 Він прийшов від Сатани, який обіцяв тобі Вишнього і велич. Це він скинув цю скелю, щоб убити тебе під нею, і Єву з тобою, і тим перешкодити вам жити на землі. 7 Але, у милості до тебе, саме коли та скеля падала на тебе, Я наказав їй утворити купол над тобою; а скелі під тобою — опуститися. 8 І цей знак, о Адаме, станеться зі Мною при Моєму приході на землю: Сатана підніме народ юдеїв, щоб віддати Мене на смерть; і вони покладуть Мене в скелю, і запечатають великий камінь наді Мною, і Я залишуся в тій скелі три дні і три ночі. 9 Але третього дня Я воскресну, і це буде спасінням тобі, о Адаме, і твоїм нащадкам, щоб вірити в Мене. Але, о Адаме, Я не виведу тебе з-під цієї скелі, аж поки не минуть три дні і три ночі». 10 І Ягве зробив так, що Єшуа, Його Слово, відійшов від Адама. 11 Але Адам і Єва жили під скелею три дні і три ночі, як Ягве сказав їм. 12 І Ягве зробив так із ними, бо вони залишили свою печеру і прийшли в це саме місце без наказу Ягве. 13 Але після трьох днів і трьох ночей Ягве створив отвір у куполі скелі і дозволив їм вийти з-під нього. Їхня плоть була висохла, а їхні очі і серця були стривожені від плачу і скорботи.

РОЗДІЛ L

Адам і Єва шукають, чим прикрити свою наготу 1 Тоді Адам і Єва вийшли і увійшли в Печеру Скарбів, і стояли молячись у ній увесь той день, аж до вечора. 2 І це сталося наприкінці п'ятдесяти днів після того, як вони залишили сад. 3 Але Адам і Єва встали знову і молилися Ягве в печері всю ту ніч, і благали Його про милість. 4 І коли настав день, Адам сказав Єві: «Ходи! Ходімо і зробимо якусь роботу для наших тіл». 5 Тож вони вийшли з печери і прийшли до північної межі саду, і шукали щось, чим прикрити свої тіла*. Але вони нічого не знайшли і не знали, як зробити цю роботу. Та їхні тіла були заплямовані, і вони оніміли від холоду і спеки. 6 Тоді Адам став і просив Ягве показати йому щось, чим прикрити їхні тіла. 7 Тоді Єшуа, Слово Ягве, прийшов і сказав йому: «О Адаме, візьми Єву і прийди на берег моря, де ви постили перед тим. Там ти знайдеш шкури овець, які залишилися після того, як леви з'їли туші. Візьми їх і зроби одяг для себе, і одягніться в нього». Примітка джерела. Розділ XLVI, вірш 1, каже: «Сатана подув у вогонь... так що їхні тіла були обсмалені». У цей час одяг, який Ягве дав їм у Бутті 3:21, згорів, так що Адам і Єва знову були нагі.

РОЗДІЛ LI

«Яка його краса, що ви пішли за ним?» 1 Коли Адам почув ці слова від Ягве, він узяв Єву і пішов від північного кінця саду до його півдня, при ріці води, де вони колись постили. 2 Але коли вони йшли своєю дорогою, і перш ніж вони дісталися туди, Сатана, злий, почув, як Єшуа, Слово Ягве, спілкувався з Адамом щодо його прикриття. 3 Це засмутило його, і він поспішив до місця, де були овечі шкури, з наміром узяти їх і кинути їх у море, або спалити їх вогнем, щоб Адам і Єва не знайшли їх. 4 Але коли він збирався взяти їх, Єшуа, Слово Ягве, прийшов із неба і зв'язав його біля тих шкур, аж поки Адам і Єва не наблизилися до нього. Але коли вони підійшли ближче до нього, вони злякалися його і його огидного вигляду. 5 Тоді Єшуа, Слово Ягве, прийшов до Адама і Єви і сказав їм: «Це той, хто був прихований у змії, і хто обманув вас, і позбавив вас одягу світла і слави, у якому ви були. 6 Це той, хто обіцяв вам велич і божественність. Де ж тоді краса, що була на ньому? Де його божественність? Де його світло? Де слава, що спочивала на ньому? 7 Тепер його подоба огидна; він став мерзенним серед ангелів; і його стали називати Сатаною. 8 О Адаме, він бажав узяти від тебе цей земний одяг з овечих шкур, і знищити його, і не дати тобі прикритися ним. 9 Яка ж тоді його краса, що ви пішли за ним? І що ви здобули, послухавшись його? Бачте його злі діла, а тоді погляньте на Мене; на Мене, вашого Творця, і на добрі діла, які Я роблю вам. 10 Ось, Я зв'язав його, аж поки ви прийшли і побачили його, і побачили його слабкість, що жодної влади не лишилося при ньому». 11 І Ягве звільнив його від його пут.

РОЗДІЛ LII

Адам і Єва шиють першу сорочку 1 Після цього Адам і Єва більше нічого не казали, але плакали перед Ягве через своє творіння і через свої тіла, які потребували земного прикриття. 2 Тоді Адам сказав Єві: «О Єво, це шкура звірів, якою ми будемо прикриті, але коли ми надягнемо її, ось, ми носитимемо знак смерті на наших тілах. Так само, як власники цих шкур померли і зотліли, так і ми помремо і відійдемо». 3 Тоді Адам і Єва взяли шкури і повернулися до Печери Скарбів; і, будучи в ній, вони стали і молилися, як вони звикли. 4 І вони думали, як вони могли б зробити одяг із тих шкур; бо вони не мали вміння для цього. 5 Тоді Ягве послав до них Свого ангела, щоб показати їм, як це зробити. І ангел сказав Адаму: «Вийди і принеси трохи пальмових колючок». Тоді Адам вийшов і приніс трохи, як ангел наказав йому. 6 Тоді ангел почав перед ними обробляти шкури, на спосіб того, хто готує сорочку. І він узяв колючки і встромив їх у шкури, перед їхніми очима. 7 Тоді ангел знову встав і молився Ягве, щоб колючки в тих шкурах були приховані, щоб бути, так би мовити, зшитими однією ниткою. 8 І так було, за наказом Ягве; вони стали одягом для Адама і Єви, і Він одягнув їх у ті шкури. 9 Від того часу нагота їхніх тіл була прикрита від погляду очей одне одного. 10 І це сталося наприкінці п'ятдесят першого дня. 11 Тоді, коли тіла Адама і Єви були прикриті, вони стали і молилися, і шукали милості Ягве і прощення, і подякували Йому за те, що Він змилувався над ними і прикрив їхню наготу. І вони не припиняли молитви всю ту ніч. 12 Тоді, коли настав ранок при сході сонця, вони промовили свої молитви за своїм звичаєм; а тоді вийшли з печери. 13 І Адам сказав Єві: «Оскільки ми не знаємо, що є на захід від цієї печери, вийдімо і побачмо це сьогодні». Тоді вони вийшли і пішли до західної межі.

РОЗДІЛ LIII

Пророцтво про Західні Землі і про великий потоп 1 Вони були не дуже далеко від печери, коли Сатана прийшов до них і сховався між ними і печерою, у подобі двох хижих левів, три дні без їжі, які йшли до Адама і Єви, ніби щоб розірвати їх на шматки і пожерти їх. 2 Тоді Адам і Єва плакали і молилися Ягве, щоб Він визволив їх із їхніх лап. 3 Тоді Єшуа, Слово Ягве, прийшов до них і прогнав левів від них. 4 І Ягве сказав Адаму: «О Адаме, чого ти шукаєш на західній межі? І чому ти залишив з власної волі східну межу, у якій було твоє місце життя? 5 Тож тепер повернися до своєї печери і залишайся в ній, щоб Сатана не обманув тебе і не виконав своєї мети над тобою. 6 Бо в цій західній межі, о Адаме, нащадки вийдуть від тебе, наповнять її, і опоганять себе своїми гріхами, і своїм підкоренням наказам Сатани, і слідуванням за його ділами. 7 Тому Я наведу на них води потопу і заллю їх усіх. Але Я визволю те, що лишиться від праведних серед них; і Я приведу їх у далеку землю, а земля, у якій ви живете тепер, залишиться спустошеною і без жодного жителя в ній». 8 Після того як Ягве так промовив до них, вони повернулися до Печери Скарбів. Але їхня плоть була висохла, і вони були слабкі від посту і молитви, і від скорботи, яку вони відчували через те, що переступили проти Ягве.

РОЗДІЛ LIV

Адам і Єва йдуть досліджувати 1 Тоді Адам і Єва встали в печері і молилися всю ту ніч, аж поки не настав ранок. І коли сонце зійшло, вони обоє вийшли з печери; їхні голови були запаморочені від тяжкості скорботи, і вони не знали, куди вони йдуть. 2 І вони йшли в такому стані до південної межі саду. І вони почали підніматися тією межею, аж поки не прийшли до східної межі, за якою більше не було землі. 3 А херувим, який стеріг сад, стояв при західних воротах і стеріг їх від Адама і Єви, щоб вони раптом не увійшли в сад. І херувим обернувся, ніби щоб віддати їх на смерть; за заповіддю, яку Ягве дав йому. 4 Коли Адам і Єва прийшли до східної межі саду, — думаючи у своїх серцях, що херувим не спостерігає, — коли вони стояли біля воріт, ніби бажаючи увійти, раптом прийшов херувим із миготливим вогняним мечем у своїй руці; і коли він побачив їх, він вийшов, щоб убити їх. Бо він боявся, що Ягве знищить його, якщо вони увійдуть у сад без Його наказу. 5 І меч херувима, здавалося, стріляв полум'ям на відстань від себе. Але коли він підняв його над Адамом і Євою, полум'я меча не спалахнуло. 6 Тому херувим подумав, що Ягве прихильний до них і приводить їх назад у сад. І херувим стояв дивуючись. 7 Він не міг піднятися на Небо, щоб дізнатися наказ Ягве щодо їхнього входження в сад; тому він далі стояв біля них, не в змозі розлучитися з ними; бо він боявся, що якщо вони увійдуть у сад без дозволу, Ягве знищить його. 8 Коли Адам і Єва побачили херувима, що йшов на них із палаючим вогняним мечем у своїй руці, вони впали на свої обличчя від страху і були як мертві. 9 У той час небеса і земля затряслися; і інший херувим спустився з неба до херувима, який стеріг сад, і побачив його здивованого і мовчазного. 10 Тоді, знову, інші ангели спустилися близько до місця, де були Адам і Єва. Вони були розділені між радістю і скорботою. 11 Вони раділи, бо думали, що Ягве прихильний до Адама і бажав, щоб він повернувся до саду; і бажали повернути його до радості, якою він колись насолоджувався. 12 Але вони сумували над Адамом, бо він упав, як мертва людина, він і Єва; і вони сказали у своїх думках: «Адам не помер у цьому місці; але Ягве умертвив його за те, що він прийшов у це місце і бажав увійти в сад без Його дозволу».

РОЗДІЛ LV

Конфлікт між Ягве і Сатаною 1 Тоді Єшуа, Слово Ягве, прийшов до Адама і Єви і підняв їх із їхнього мертвого стану, кажучи їм: «Чому ви прийшли сюди вгору? Чи ви маєте намір увійти в сад, із якого Я вивів вас? Це не може бути сьогодні; а лише коли завіт, який Я уклав із вами, сповниться». 2 Тоді Адам, коли він почув Єшуа, Слово Ягве, і почув тріпотіння ангелів, яких він не бачив, а лише чув їхній звук своїми вухами, він і Єва плакали і сказали ангелам: — 3 «О Духи, які служите Ягве, погляньте на мене і на те, що я не можу бачити вас! Бо коли я був у моїй колишній світлій природі, тоді я міг бачити вас. Я співав хвали, як ви; і моє серце було далеко над вами. 4 Але тепер, коли я переступив, та світла природа пішла від мене, і я прийшов у цей нещасний стан. І тепер я дійшов до того, що я не можу бачити вас, і ви не служите мені, як ви робили раніше. Бо я став тваринною плоттю. 5 Та тепер, о ангели Ягве, просіть Ягве зі мною, щоб Він повернув мене до того, у чому я був раніше; щоб врятував мене від цього лиха і зняв із мене вирок смерті, який Він виніс мені за те, що я переступив проти Нього». 6 Тоді, коли ангели почули ці слова, вони всі сумували над ним; і проклинали Сатану, який звів Адама, аж поки він прийшов із саду в лихо; від життя до смерті; від миру до неспокою; і від радості в чужу землю. 7 Тоді ангели сказали Адаму: «Ти послухався Сатани і знехтував Єшуа, Слово Ягве, Який створив тебе; і ти повірив, що Сатана сповнить усе, що він обіцяв тобі. 8 Але тепер, о Адаме, ми сповістимо тобі, що прийшло на нас через нього, перед його падінням із неба. 9 Він зібрав свої воїнства і обманув їх, обіцяючи дати їм велике царство, божественну природу; і інші обіцянки він дав їм. 10 Його воїнства повірили, що його слово було правдивим, тож вони піддалися йому і зреклися слави Ягве. 11 Тоді він послав по нас — за чинами, у яких ми були, — щоб ми прийшли під його владу і прийняли його марну обіцянку. Але ми не захотіли, і ми не прийняли його поради. 12 Тоді після того, як він воював із Ягве і повівся зухвало з Ним, він зібрав свої воїнства і вчинив війну з нами. І якби не сила Ягве, що була з нами, ми не могли б перемогти його, щоб скинути його з неба. 13 Але коли він упав з-поміж нас, була велика радість на небі через його сходження від нас. Бо якби він залишився на небі, нічого, навіть жодного ангела, не залишилося б у ньому. 14 Але Ягве у Своїй милості прогнав його з-поміж нас на цю темну землю; бо він став самою темрявою і працівником неправедності. 15 І він далі, о Адаме, воював проти тебе, аж поки він обманув тебе і зробив так, що ти вийшов із саду в цю чужу землю, де всі ці випробування прийшли на тебе. І смерть, яку Ягве навів на нього, він також навів на тебе, о Адаме, бо ти послухався його і переступив проти Ягве». 16 Тоді всі ангели раділи і хвалили Ягве, і просили Його не знищувати Адама цього разу за те, що він прагнув увійти в сад; а терпіти його аж до сповнення обітниці; і допомагати йому в цьому світі, аж поки він не звільниться з руки Сатани.

РОЗДІЛ LVI

Розділ божественної втіхи 1 Тоді Єшуа, Слово Ягве, прийшов до Адама і сказав йому: — 2 «О Адаме, поглянь на той сад радості і на цю землю праці, і ось, сад сповнений ангелів, але поглянь на себе самого на цій землі із Сатаною, якого ти послухався. 3 Та, якби ти підкорився і був слухняний Мені, і дотримався Мого Слова, ти був би з Моїми ангелами в Моєму саду. 4 Але коли ти переступив і послухався Сатани, ви стали його гостями серед його ангелів, які сповнені злоби; і ви прийшли на цю землю, яка родить вам терня і будяки. 5 О Адаме, проси того, хто обманув тебе, дати тобі божественну природу, яку він обіцяв тобі, або зробити тобі сад, як Я зробив для тебе; або наповнити тебе тією самою світлою природою, якою Я наповнив тебе. 6 Проси його зробити тобі тіло, подібне до того, яке Я зробив тобі, або дати тобі день спочинку, як Я дав тобі; або створити в тобі розумну душу, як Я створив для тебе; або взяти тебе звідси на якусь іншу землю, аніж ця, яку Я дав тобі. Але, о Адаме, він не сповнить навіть однієї з речей, які він казав тобі. 7 Визнай же Мою прихильність до тебе і Мою милість до тебе, Моє творіння; що Я не помстився тобі за твій переступ проти Мене, але у Своєму жалі до тебе Я обіцяв тобі, що наприкінці великих п'яти з половиною днів Я прийду і врятую тебе». 8 Тоді Ягве знову сказав Адаму і Єві: «Встаньте, сходіть звідси вниз, перш ніж херувим із вогняним мечем у своїй руці знищить вас». 9 Але серце Адама було втішене словами Ягве до нього, і він поклонився перед Ним. 10 І Ягве наказав Своїм ангелам супроводити Адама і Єву до печери з радістю, замість страху, що прийшов на них. 11 Тоді ангели підняли Адама і Єву і знесли їх із гори біля саду, з піснями і псалмами, аж поки вони не прибули до печери. Там ангели почали втішати і зміцнювати їх, а тоді відійшли від них до неба, до свого Творця, Який послав їх. 12 Але після того як ангели відійшли від Адама і Єви, Сатана прийшов із сором'язливістю і став при вході печери, у якій були Адам і Єва. Тоді він покликав Адама і сказав: «О Адаме, ходи, дай мені поговорити з тобою». 13 Тоді Адам вийшов із печери, думаючи, що він був одним з ангелів Ягве, який прийшов дати йому якусь добру пораду.

РОЗДІЛ LVII

«Тому я впав...» 1 Але коли Адам вийшов і побачив його огидну подобу, він злякався його і сказав йому: «Хто ти?» 2 Тоді Сатана відповів і сказав йому: «Це я, хто сховався в змії, і хто говорив до Єви, і хто спокусив її, аж поки вона послухалася мого наказу. Я той, хто послав її, уживаючи мою обманливу мову, щоб обманути тебе, аж поки ви обоє їли з плоду дерева і залишили наказ Ягве». 3 Але коли Адам почув ці слова від нього, він сказав йому: «Чи можеш ти зробити мені сад, як Ягве зробив для мене? Або чи можеш ти одягнути мене в ту саму світлу природу, у яку Ягве одягнув мене? 4 Де божественна природа, яку ти обіцяв дати мені? Де та твоя гладка мова, яку ти мав із нами спочатку, коли ми були в саду?» 5 Тоді Сатана сказав Адаму: «Чи ти думаєш, що коли я щось пообіцяв комусь, я справді доставив би це йому або сповнив своє слово? Звичайно, ні. Бо я сам ніколи навіть не думав здобути те, що я обіцяв. 6 Тому я впав, і я зробив так, що ти впав через те, через що я сам упав; і з тобою також кожен, хто приймає мою пораду, падає через це. 7 Але тепер, о Адаме, оскільки ти впав, ти під моєю владою, і я цар над тобою; бо ти послухався мене і переступив проти твого Ягве. І не буде жодного визволення з моїх рук аж до дня, обіцяного тобі твоїм Ягве». 8 Знову він сказав: «Оскільки ми не знаємо дня, узгодженого з тобою твоїм Ягве, ані години, у яку ти будеш визволений, з тієї причини ми примножимо війну і вбивство на тебе і на твоїх нащадків після тебе. 9 Це наша воля і наше добре вподобання, щоб ми не залишили жодного із синів людських, щоб успадкувати наші чини на небі. 10 Бо щодо нашого дому, о Адаме, він у палаючому вогні; і ми не припинимо нашого злодійства, ні, ані на один день, ані на одну годину. І я, о Адаме, підпалю тебе, коли ти увійдеш у печеру жити там». 11 Коли Адам почув ці слова, він плакав і сумував, і сказав Єві: «Слухай, що він сказав; що він не сповнить нічого з того, що він казав тобі в саду. Чи справді він тоді став царем над нами? 12 Але ми проситимемо Ягве, Який створив нас, щоб Він визволив нас із його рук».

РОЗДІЛ LVIII

«Близько заходу сонця 53-го дня...» 1 Тоді Адам і Єва простягли свої руки перед Ягве, молячись і благаючи Його прогнати Сатану від них, щоб він не міг зашкодити їм або примусити їх зректися Ягве. 2 Тоді Ягве послав до них відразу Свого ангела, який прогнав Сатану від них. Це сталося близько заходу сонця, п'ятдесят третього дня після того, як вони вийшли з саду. 3 Тоді Адам і Єва увійшли в печеру, і встали, і обернули свої обличчя до землі, щоб молитися Ягве. 4 Але перш ніж вони молилися, Адам сказав Єві: «Поглянь, ти бачила, які спокуси спіткали нас у цій землі. Ходи, встаньмо і просімо Ягве простити нам гріхи, які ми вчинили; і ми не вийдемо аж до кінця дня, наступного після сорокового. І якщо ми помремо тут усередині, Він врятує нас». 5 Тоді Адам і Єва встали і з'єдналися в благанні Ягве. 6 Вони тривали молячись так у печері; і не виходили з неї ані вночі, ані вдень, аж поки їхні молитви не піднялися з їхніх уст, як полум'я вогню.

РОЗДІЛ LIX

Восьме з'явлення Сатани Адаму і Єві 1 Але Сатана, ненависник усього доброго, не дозволив їм закінчити їхні молитви. Бо він покликав свої воїнства, і вони прийшли, усі вони. Тоді він сказав їм: «Оскільки Адам і Єва, яких ми обманули, погодилися разом молитися Ягве вночі і вдень, і благати Його визволити їх, і оскільки вони не вийдуть із печери аж до кінця сорокового дня. 2 І оскільки вони триватимуть у своїх молитвах, як вони обоє погодилися робити, щоб Він визволив їх із наших рук і повернув їх до їхнього колишнього стану, дивіться, що ми зробимо з ними». І його воїнства сказали йому: «Влада твоя, о наш володарю, чинити те, що ти бажаєш». 3 Тоді Сатана, великий у злобі, узяв свої воїнства і увійшов у печеру, у тридцяту ніч із сорока одного дня; і він бив Адама і Єву, аж поки не залишив їх мертвими. 4 Тоді Єшуа, Слово Ягве, прийшов до Адама і Єви, Який підняв їх від їхнього страждання, і Ягве сказав Адаму: «Будь сильний і не бійся того, хто щойно прийшов до тебе». 5 Але Адам плакав і сказав: «Де Ти був, о мій Ягве, щоб вони карали мене такими ударами, і щоб це страждання прийшло на нас; на мене і на Єву, Твою служницю?» 6 Тоді Ягве сказав йому: «О Адаме, бачиш, він — володар і господар усього, що ти маєш, той, хто сказав, що дасть тобі божественність. Де ця любов до тебе? І де дар, який він обіцяв? 7 Чи вподобав він собі бодай раз, о Адаме, прийти до тебе, утішити тебе, зміцнити тебе, радіти з тобою, або послати свої воїнства, щоб захищали тебе; бо ти послухався його, і піддався його пораді; і пішов за його заповіддю і переступив Мою?» 8 Тоді Адам плакав перед Ягве і сказав: «О Ягве, оскільки я переступив трохи, Ти тяжко покарав мене у відповідь за це, я прошу Тебе визволити мене з його рук; або змилуйся наді мною і забери мою душу з мого тіла тепер у цій чужій землі». 9 Тоді Ягве сказав Адаму: «Якби лише це зітхання і молитва були раніше, перш ніж ти переступив! Тоді ти мав би спочинок від клопоту, у якому ти тепер». 10 Але Ягве мав терпіння до Адама і дав йому і Єві залишитися в печері, аж поки вони не сповнили сорок днів. 11 Але щодо Адама і Єви, їхня сила і плоть зів'яли від посту і молитви, від голоду і спраги; бо вони не куштували ані їжі, ані питва відтоді, як вони залишили сад; і функції їхніх тіл ще не впорядкувалися; і в них не лишилося сили тривати в молитві від голоду аж до кінця наступного дня до сорокового. Вони впали додолу в печері; та мова, яка виходила з їхніх уст, була лише у хвалах.

РОЗДІЛ LX

Диявол з'являється як старий чоловік. Він пропонує «місце спочинку» 1 Тоді на вісімдесят дев'ятий день Сатана прийшов до печери, вдягнутий в одяг світла і підперезаний ясним поясом. 2 У його руках був посох світла, і він виглядав дуже грізно; але його обличчя було приємне, а його мова була солодка. 3 Він так перетворився, щоб обманути Адама і Єву і зробити так, щоб вони вийшли з печери, перш ніж вони сповнили сорок днів. 4 Бо він сказав у собі: «Тепер, коли вони сповнять сорок днів посту і молитви, Ягве поверне їх до їхнього колишнього стану; але якщо Він цього не зробить, Він усе одно буде прихильний до них; і навіть якщо Він не матиме милості до них, Він усе ж дасть їм щось із саду, щоб утішити їх; як уже двічі раніше». 5 Тоді Сатана наблизився до печери в цій гарній подобі і сказав: — 6 «О Адаме, встань, встань, ти і Єва, і ходіть зі мною в добру землю; і не бійтеся. Я — плоть і кістки, як ви; і спочатку я був творінням, яке Ягве створив. 7 І було так, що коли Він створив мене, Він помістив мене в сад на півночі, на межі світу. 8 І Він сказав мені: “Залишайся тут!” І я залишився там за Його Словом, і не переступив Його заповіді. 9 Тоді Він зробив так, що дрімота прийшла на мене, і Він вивів тебе, о Адаме, з мого боку, але не зробив так, щоб ти залишився зі мною. 10 Але Ягве взяв тебе у Свою божественну руку і помістив тебе в сад на сході. 11 Тоді я турбувався про тебе, бо, хоча Ягве вивів тебе з мого боку, Він не дав тобі залишитися зі мною. 12 Але Ягве сказав мені: “Не турбуйся про Адама, якого Я вивів із твого боку; жодної шкоди не прийде на нього. 13 Бо тепер Я вивів із його боку помічницю* для нього; і Я дав йому радість, зробивши це”». 14 Тоді Сатана сказав знову: «Я не знав, як це ви в цій печері, ані нічого про це випробування, що прийшло на вас, — аж поки Ягве не сказав мені: “Ось, Адам переступив, той, кого Я взяв із твого боку, і Єва також, яку Я взяв із його боку; і Я вигнав їх із саду; Я зробив так, що вони живуть у землі скорботи і лиха, бо вони переступили проти Мене і послухалися Сатани. І поглянь, вони в стражданнях аж до цього дня, вісімдесятого”. 15 Тоді Ягве сказав мені: “Встань, іди до них і приведи їх до себе, і не дозволь Сатані наблизитися до них і пригнічувати їх. Бо вони тепер у великому лихові; і лежать безпомічні від голоду”. 16 Він далі сказав мені: “Коли ти візьмеш їх до себе, дай їм їсти з плоду Дерева Життя, і дай їм пити воду миру; і одягни їх в одяг світла, і поверни їх до їхнього колишнього стану благодаті, і не залишай їх у лихові, бо вони прийшли від тебе. Але не сумуй над ними і не кайся за те, що прийшло на них”. 17 Але коли я почув це, мені було шкода; і моє серце не могло терпляче знести це заради тебе, о дитино моя. 18 Але, о Адаме, коли я почув ім'я Сатани, я злякався і сказав у собі: я не вийду, бо він може спіймати мене в пастку, як він зробив моїм дітям, Адаму і Єві. 19 І я сказав: “О Ягве, коли я піду до моїх дітей, Сатана зустріне мене на дорозі і воюватиме проти мене, як він воював проти них”. 20 Тоді Ягве сказав мені: “Не бійся; коли ти знайдеш його, удар його посохом, що в твоїй руці, і не бійся його, бо ти давнього стану, і він не переможе тебе”. 21 Тоді я сказав: “О мій Ягве, я старий і не можу йти. Пошли Своїх ангелів, щоб привести їх”. 22 Але Ягве сказав мені: “Ангели, воістину, не подібні до них; і вони не погодяться прийти з ними. Але Я вибрав тебе, бо вони — твоє потомство і подібні до тебе, і вони послухають те, що ти скажеш”. 23 Ягве далі сказав мені: “Якщо в тебе не досить сили йти, Я пошлю хмару, щоб понести тебе і опустити тебе при вході їхньої печери; тоді хмара повернеться і залишить тебе там. 24 І якщо вони прийдуть із тобою, Я пошлю хмару, щоб понести тебе і їх”. 25 Тоді Він наказав хмарі, і вона понесла мене і привела мене до вас; а тоді повернулася назад. 26 І тепер, о мої діти, Адаме і Єво, погляньте на моє старе сиве волосся і на мій немічний стан, і на мій прихід із того далекого місця. Ходіть, ходіть зі мною в місце спочинку». 27 Тоді він почав плакати і ридати перед Адамом і Євою, і його сльози лилися на землю, як вода. 28 І коли Адам і Єва підняли свої очі і побачили його бороду, і почули його солодку розмову, їхні серця пом'якшилися до нього; вони послухалися його, бо вони вірили, що він був правдивий. 29 І їм здавалося, що вони справді були його потомством, коли вони побачили, що його обличчя було подібне до їхнього власного; і вони довірилися йому. Примітка джерела. Існування двох слів helpmeet і helpmate, що означають точно те саме, є комедією помилок. Обітниця Ягве Адамові, як її подано у версії Біблії короля Якова, полягала в тому, щоб дати йому an help meet for him (тобто помічника, придатного для нього). У 17-му столітті два слова help і meet у цьому уривку помилково вважали одним словом, що стосувалося Єви, і так helpmeet стало означати дружину. Тоді у 18-му столітті, у хибній спробі надати слову сенс, було введено написання helpmate. Обидві помилки тепер уже не виправити, і обидва написання прийнятні.

РОЗДІЛ LXI

Вони починають іти за Сатаною 1 Тоді він узяв Адама і Єву за руку і почав виводити їх із печери. 2 Але коли вони вийшли трохи з неї, Ягве знав, що Сатана переміг їх і вивів їх, перш ніж сорок днів закінчилися, щоб повести їх у якесь далеке місце і знищити їх. 3 Тоді Єшуа, Слово Ягве, знову прийшов і прокляв Сатану, і прогнав його від них. 4 І Ягве почав говорити до Адама і Єви, кажучи їм: «Що примусило вас вийти з печери в це місце?» 5 Тоді Адам сказав Ягве: «Чи Ти створив чоловіка перед нами? Бо коли ми були в печері, раптом прийшов до нас привітний старий чоловік, який сказав нам: “Я — посланець від Ягве до вас, щоб повернути вас у якесь місце спочинку”. 6 І ми повірили, о Ягве, що він був посланцем від Тебе; і ми вийшли з ним; і не знали, куди ми маємо йти з ним». 7 Тоді Ягве сказав Адаму: «Бачиш, це батько злих мистецтв, який вивів тебе і Єву з Саду Насолод. І тепер, воістину, коли він побачив, що ти і Єва обоє з'єдналися в пості і молитві, і що ви не вийшли з печери до кінця сорока днів, він бажав зробити вашу мету марною, розірвати ваш взаємний союз; відсікти всю надію від вас, і прогнати вас у якесь місце, де він міг би знищити вас. 8 Бо він не міг нічого зробити вам, якщо не покажеться у подобі до вас. 9 Тому він прийшов до вас з обличчям, подібним до вашого власного, і почав давати вам знаки, ніби вони всі були правдиві. 10 Але оскільки Я милосердний і прихильний до вас, Я не дозволив йому знищити вас; натомість Я прогнав його від вас. 11 Тож тепер, о Адаме, візьми Єву і повернися до своєї печери, і залишайся в ній аж до ранку після сорокового дня. І коли ви вийдете, ідіть до східних воріт саду». 12 Тоді Адам і Єва поклонилися Ягве, і хвалили і благословляли Його за визволення, що прийшло до них від Нього. І вони повернулися до печери. Це сталося ввечері тридцять дев'ятого дня. 13 Тоді Адам і Єва встали і з вогненною пристрастю молилися Ягве, щоб Він дав їм силу; бо вони стали слабкі від голоду і спраги і молитви. Але вони пильнували всю ту ніч молячись, аж до ранку. 14 Тоді Адам сказав Єві: «Встань, ходімо до східних воріт саду, як Ягве сказав нам». 15 І вони промовили свої молитви, як вони звикли робити щодня; і вони залишили печеру, щоб піти близько до східних воріт саду. 16 Тоді Адам і Єва встали і молилися, і зверталися до Ягве, щоб Він зміцнив їх і послав їм щось, щоб задовольнити їхній голод. 17 Але після того як вони закінчили свої молитви, вони були занадто слабкі, щоб рухатися. 18 Тоді Єшуа, Слово Ягве, знову прийшов і сказав їм: «О Адаме, встань, іди і принеси сюди дві фіги». 19 Тоді Адам і Єва встали і пішли, аж поки не прийшли близько до печери.

РОЗДІЛ LXII

Два плодові дерева 1 Але Сатана, злий, заздрив через утіху, яку Ягве дав їм. 2 Тож він перешкодив їм, і увійшов у печеру, і взяв дві фіги, і закопав їх поза печерою, щоб Адам і Єва не знайшли їх. Він також мав у своїх думках знищити їх. 3 Але з милості Ягве, щойно ті дві фіги опинилися в землі, Ягве зруйнував пораду Сатани щодо них; і зробив їх двома плодовими деревами, що отінювали печеру. Бо Сатана закопав їх на східному боці від неї. 4 Тоді, коли два дерева виросли і були вкриті плодом, Сатана сумував і скорботів, і сказав: «Було б краще залишити ті фіги там, де вони були; бо тепер, ось, вони стали двома плодовими деревами, з яких Адам їстиме всі дні свого життя. Тоді як я мав на думці, коли я закопав їх, знищити їх зовсім і сховати їх назавжди. 5 Але Ягве перевернув мою пораду; і не хотів би, щоб цей священний плід загинув; і Він явив мій намір і зруйнував пораду, яку я утворив проти Його слуг». 6 Тоді Сатана відійшов засоромлений, бо він не продумав своїх планів до кінця.

РОЗДІЛ LXIII

Перша радість від дерев 1 Але Адам і Єва, коли вони підійшли ближче до печери, побачили два фігові дерева, вкриті плодом, що отінювали печеру. 2 Тоді Адам сказав Єві: «Мені здається, що ми пішли неправильною дорогою. Коли ці два дерева виросли тут? Мені здається, що ворог бажає повести нас неправильною дорогою. Чи ти гадаєш, що є інша печера, окрім цієї, на землі? 3 Та, о Єво, зайдімо в печеру і знайдемо в ній дві фіги; бо це наша печера, у якій ми були. Але якщо ми не знайдемо двох фіг у ній, тоді це не може бути наша печера». 4 Тоді вони увійшли в печеру і подивилися в чотири її кути, але не знайшли двох фіг. 5 І Адам плакав і сказав Єві: «Чи ми пішли не в ту печеру, тоді, о Єво? Мені здається, ці два фігові дерева — це дві фіги, що були в печері». І Єва сказала: «Я, зі свого боку, не знаю». 6 Тоді Адам встав і молився, і сказав: «О Ягве, Ти наказав нам повернутися до печери, узяти дві фіги, а тоді повернутися до Тебе. 7 Але тепер ми не знайшли їх. О Ягве, чи Ти взяв їх і посіяв ці два дерева, чи ми заблукали на землі; чи ворог обманув нас? Якщо це справжнє, тоді, о Ягве, відкрий нам таємницю цих двох дерев і двох фіг». 8 Тоді Єшуа, Слово Ягве, прийшов до Адама і сказав йому: «О Адаме, коли Я послав тебе принести фіги, Сатана пішов перед тобою до печери, узяв фіги і закопав їх надворі, на схід від печери, думаючи знищити їх; і не сіючи їх із добрим наміром. 9 Не заради нього самого, отже, ці дерева виросли відразу; але Я мав милість до вас і наказав їм рости. І вони виросли, щоб бути двома великими деревами, щоб ви були отінені їхніми гілками і знайшли спочинок; і щоб Я дав вам побачити Мою владу і Мої дивовижні діла. 10 І також, щоб показати вам підлість Сатани і його злі діла, бо відтоді, як ви вийшли з саду, він не припиняв, ні, ані на один день, робити вам якусь шкоду. Але Я не дав йому влади над вами». 11 І Ягве сказав: «Відтепер, о Адаме, радуйся через дерева, ти і Єва; і спочивайте під ними, коли ви відчуваєте втому. Але не їжте жодного з їхніх плодів і не наближайтеся до них». 12 Тоді Адам плакав і сказав: «О Ягве, чи Ти знову вб'єш нас, чи Ти проженеш нас з-перед Твого лиця і відсічеш наше життя з лиця землі? 13 О Ягве, я благаю Тебе, якщо Ти знаєш, що в цих деревах є або смерть, або якесь інше зло, як першого разу, вирви їх із корінням зблизька нашої печери, і з ними; і залиш нас помирати від спеки, від голоду і від спраги. 14 Бо ми знаємо Твої дивовижні діла, о Ягве, що вони великі, і що Твоєю владою Ти можеш вивести одну річ з іншої, без бажання когось. Бо Твоя влада може зробити скелі деревами, а дерева — скелями».

РОЗДІЛ LXIV

Адам і Єва споживають першу земну їжу 1 Тоді Ягве поглянув на Адама і на силу його розуму, на його витривалість голоду і спраги, і спеки. І Він перетворив два фігові дерева знову на дві фіги, як вони були спочатку, і тоді сказав Адаму і Єві: «Кожен із вас може взяти одну фігу». І вони взяли їх, як Ягве наказав їм. 2 І Він сказав їм: «Тепер ви мусите увійти в печеру і з'їсти фіги, і наситити свій голод, інакше ви помрете». 3 Тож, як Ягве наказав їм, вони увійшли в печеру близько заходу сонця. І Адам і Єва встали і молилися під час заходу сонця. 4 Тоді вони сіли їсти фіги; але вони не знали, як їх їсти; бо вони не звикли їсти земну їжу. Вони боялися, що коли вони їстимуть, їхній шлунок буде обтяжений, а їхня плоть потовстішає, і їхні серця візьмуться любити земну їжу. 5 Але поки вони так сиділи, Ягве, з жалю до них, послав їм Свого ангела, щоб вони не загинули від голоду і спраги. 6 І ангел сказав Адаму і Єві: «Ягве каже вам, що ви не маєте сили, яка була б потрібна, щоб постити аж до смерті; їжте ж і зміцнюйте свої тіла; бо ви тепер тваринна плоть і не можете існувати без їжі і питва». 7 Тоді Адам і Єва взяли фіги і почали їсти їх. Але Ягве вклав у них суміш, ніби смачного хліба і крові. 8 Тоді ангел відійшов від Адама і Єви, які їли фіги, аж поки не наситили свій голод. Тоді вони відклали те, що лишилося; але владою Ягве фіги стали знову цілими, бо Ягве благословив їх. 9 Після цього Адам і Єва встали і молилися з радісним серцем і оновленою силою, і хвалили і раділи рясно всю ту ніч. І це був кінець вісімдесят третього дня.

РОЗДІЛ LXV

Адам і Єва набувають органів травлення. Остаточна надія повернутися в Сад втрачена 1 І коли настав день, вони встали і молилися, за своїм звичаєм, а тоді вийшли з печери. 2 Але вони захворіли від їжі, яку вони їли, бо вони не звикли до неї, тож вони ходили по печері, кажучи одне одному: — 3 «Що наше їдження спричинило нам, що ми в такому болю? Ми в лихові, ми помремо! Краще було б нам померти, зберігаючи наші тіла чистими, аніж їсти і опоганити їх їжею». 4 Тоді Адам сказав Єві: «Цей біль не приходив до нас у саду, і ми не їли такої поганої їжі там. Чи ти думаєш, о Єво, що Ягве каратиме нас через їжу, що в нас, або що наше нутро вийде назовні; або що Ягве має намір убити нас цим болем, перш ніж Він сповнить Свою обітницю нам?» 5 Тоді Адам благав Ягве і сказав: «О Ягве, не дай нам загинути через їжу, яку ми їли. О Ягве, не карай нас; але поводься з нами за Своєю великою милістю і не залишай нас аж до дня обітниці, яку Ти дав нам». 6 Тоді Ягве поглянув на них і відразу пристосував їх до їдження їжі; як і до цього дня; щоб вони не загинули. 7 Тоді Адам і Єва повернулися в печеру сумні і плачучи через зміну своїх тіл. І вони обоє знали з тієї години, що вони були зміненими істотами, що вся надія повернутися в сад тепер була втрачена; і що вони не могли увійти в нього. 8 Бо тепер їхні тіла мали дивні функції; і всяка плоть, яка потребує їжі і питва для свого існування, не може бути в саду. 9 Тоді Адам сказав Єві: «Ось, наша надія тепер втрачена; і також наша довіра увійти в сад. Ми більше не належимо до жителів саду; але відтепер ми земні і з пороху, і з жителів землі. Ми не повернемося в сад аж до дня, у який Ягве обіцяв врятувати нас і привести нас знову в сад, як Він обіцяв нам». 10 Тоді вони молилися Ягве, щоб Він мав милість до них; після чого їхній розум заспокоївся, їхні серця були розбиті, а їхнє прагнення охололо; і вони були як чужинці на землі. Ту ніч Адам і Єва провели в печері, де вони спали тяжко через їжу, яку вони їли.

РОЗДІЛ LXVI

Адам робить свою першу денну роботу 1 Коли настав ранок, наступного дня після того, як вони їли їжу, Адам і Єва молилися в печері, і Адам сказав Єві: «Поглянь, ми просили їжі в Ягве, і Він дав її. Але тепер просімо Його також дати нам напитися води». 2 Тоді вони встали і пішли до берега потоку води, що був на південній межі саду, у який вони перед тим кинулися. І вони стали на березі і молилися Ягве, щоб Він наказав їм пити з води. 3 Тоді Єшуа, Слово Ягве, прийшов до Адама і сказав йому: «О Адаме, твоє тіло стало тваринним і потребує води пити. Візьми трохи і пий її, ти і Єва, тоді подякуйте і хваліть». 4 Тоді Адам і Єва спустилися до потоку і пили з нього, аж поки їхні тіла не відчули себе освіженими. Після того як вони напилися, вони хвалили Ягве, а тоді повернулися до своєї печери, за своїм колишнім звичаєм. Це сталося наприкінці вісімдесят трьох днів. 5 Тоді на вісімдесят четвертий день вони взяли дві фіги і повісили їх у печері, разом із їхнім листям, щоб бути їм знаком і благословенням від Ягве. І вони помістили їх там, щоб, якщо їхні нащадки прийдуть туди, вони побачили дивовижні речі, які Ягве зробив для них. 6 Тоді Адам і Єва знову стали поза печерою і просили Ягве показати їм якусь їжу, якою вони могли б живити свої тіла. 7 Тоді Єшуа, Слово Ягве, прийшов і сказав йому: «О Адаме, спустися на захід від печери, аж поки не прийдеш у землю темного ґрунту, і там ти знайдеш їжу». 8 І Адам послухався Єшуа, Слова Ягве, узяв Єву і спустився в землю темного ґрунту, і знайшов там пшеницю*, що росла в колосі і дозріла, і фіги їсти; і Адам радів через це. 9 Тоді Єшуа, Слово Ягве, знову прийшов до Адама і сказав йому: «Візьми трохи цієї пшениці і зроби собі трохи хліба з неї, щоб живити своє тіло ним». І Ягве дав серцю Адама мудрість обробляти зерно, аж поки воно стало хлібом. 10 Адам виконав усе це, аж поки не став дуже знесилений і втомлений. Тоді він повернувся до печери; радіючи тому, чого він навчився про те, що роблять із пшеницею, аж поки її не зроблять хлібом для вжитку. Примітка джерела. У цій книзі терміни «corn» і «wheat» уживаються взаємозамінно. Це посилання, можливо, ужито, щоб вказати на різновид давнього зерна, подібного до єгипетського зерна, також відомого як дурра. Дурра — це подібна до пшениці зернова культура, яку часто вирощують у сухих регіонах, таких як Єгипет.

РОЗДІЛ LXVII

«Тоді Сатана почав зводити Адама і Єву...» 1 Коли Адам і Єва спустилися в землю чорного мулу і наблизилися до пшениці, яку Ягве показав їм, і побачили, що вона дозріла і готова до жнив, у них не було серпа, щоб жати нею. Тож вони приготувалися і почали висмикувати пшеницю руками, аж поки все не було зроблено. 2 Тоді вони склали її в купу; і, знесилені від спеки і від спраги, вони пішли під тінисте дерево, де вітерець обвівав їх до сну. 3 Але Сатана побачив те, що Адам і Єва зробили. І він покликав свої воїнства і сказав їм: «Оскільки Ягве показав Адаму і Єві все про цю пшеницю, якою зміцнювати їхні тіла, — і погляньте, вони прийшли і зробили велику купу її, і знесилені від праці тепер сплять, — ходіть, підпалімо цю купу зерна і спалімо її, і візьмімо ту пляшку води, що біля них, і вилиймо її, щоб вони не знайшли нічого пити, і ми можемо вбити їх голодом і спрагою. 4 Тоді, коли вони прокинуться зі свого сну і шукатимуть повернутися до печери, ми прийдемо до них на дорозі і зведемо їх; щоб вони померли від голоду і спраги; коли вони, можливо, зречуться Ягве, і Він знищить їх. Так ми позбудемося їх». 5 Тоді Сатана і його воїнства підпалили пшеницю і спалили її. 6 Але від жару полум'я Адам і Єва прокинулися зі свого сну і побачили пшеницю, що горіла, і відро води біля них, вилите. 7 Тоді вони плакали і повернулися до печери. 8 Але коли вони піднімалися з-під гори, де вони були, Сатана і його воїнства зустріли їх у подобі ангелів, що хвалили Ягве. 9 Тоді Сатана сказав Адаму: «О Адаме, чому ти так страждаєш від голоду і спраги? Мені здається, що Сатана спалив пшеницю». І Адам сказав йому: «Так». 10 Знову Сатана сказав Адаму: «Повернися з нами; ми — ангели Ягве. Ягве послав нас до тебе, щоб показати тобі інше поле зерна, краще за те; і за ним є джерело доброї води і багато дерев, де ти житимеш біля нього, і оброблятимеш зернове поле з кращою метою, аніж те, яке Сатана пожер». 11 Адам подумав, що він був правдивий, і що вони були ангелами, які говорили з ним; і він повернувся з ними. 12 Тоді Сатана почав зводити Адама і Єву вісім днів, аж поки вони обоє впали, ніби мертві, від голоду, спраги і знемоги. Тоді він утік зі своїми воїнствами і залишив їх.

РОЗДІЛ LXVIII

Як руйнування і клопіт від Сатани, коли він господар. Адам і Єва встановлюють звичай поклоніння 1 Тоді Ягве поглянув на Адама і Єву, і на те, що прийшло на них від Сатани, і як він зробив так, що вони гинули. 2 Тому Ягве послав Єшуа, Своє Слово, і підняв Адама і Єву з їхнього стану смерті. 3 Тоді Адам, коли його було піднято, сказав: «О Ягве, Ти спалив і взяв від нас зерно, яке Ти дав нам, і Ти вилив відро води. І Ти послав Своїх ангелів, які зробили так, що ми заблукали від зернового поля. Чи Ти зробиш так, що ми загинемо? Якщо це від Тебе, о Ягве, тоді забери наші душі; але не карай нас». 4 Тоді Ягве сказав Адаму: «Я не спалював пшениці, і Я не виливав воду з відра, і Я не посилав Моїх ангелів зводити вас. 5 Але це Сатана, твій господар, зробив це; той, кому ти підкорив себе; Мою заповідь тим часом було відкладено. Це він спалив зерно, і вилив воду, і звів вас; і всі обіцянки, які він дав вам, були лише хитрощами, обманом і брехнею. 6 Але тепер, о Адаме, ти визнаєш Мої добрі діла, зроблені тобі». 7 І Ягве сказав Своїм ангелам узяти Адама і Єву і понести їх до поля пшениці, яке вони знайшли, як перед тим, з відром, повним води. 8 Там вони побачили дерево і знайшли на ньому тверду манну; і дивувалися владі Ягве. І ангели наказали їм їсти манну, коли вони були голодні. 9 І Ягве застережив Сатану прокляттям, щоб він не приходив знову і не знищував зернового поля. 10 Тоді Адам і Єва взяли з зерна і зробили з нього приношення, і взяли його і принесли його на горі, на місці, де вони принесли своє перше приношення крові. 11 І вони принесли це приношення знову на вівтарі, який вони збудували спочатку. І вони встали і молилися, і благали Ягве, кажучи: «Так, о Ягве, коли ми були в саду, наші хвали піднімалися до Тебе, як це приношення; і наша невинність піднімалася до Тебе, як кадило. Але тепер, о Ягве, прийми це приношення від нас і не відвертай нас, позбавлених Твоєї милості». 12 Тоді Ягве сказав Адаму і Єві: «Оскільки ви зробили це приношення і принесли його Мені, Я зроблю його Моєю плоттю, коли Я зійду на землю, щоб врятувати вас; і Я зроблю так, що воно приноситиметься постійно на вівтарі, на прощення і на милість, для тих, хто споживає його належно». 13 І Ягве послав яскравий вогонь над приношенням Адама і Єви і наповнив його ясністю, благодаттю і світлом; і Святий Дух зійшов на те приношення. 14 Тоді Ягве наказав ангелові взяти вогняні щипці, подібні до ложки, і ними взяти приношення і принести його Адаму і Єві. І ангел зробив так, як Ягве наказав йому, і запропонував його їм. 15 І душі Адама і Єви просвітліли, а їхні серця наповнилися радістю і веселістю і хвалами Ягве. 16 І Ягве сказав Адаму: «Це буде тобі звичаєм робити так, коли пригнічення і скорбота прийдуть на тебе. Але твоє визволення і твій вхід у сад не будуть, аж поки дні не сповняться, як узгоджено між тобою і Мною; якби не так, Я, зі Своєї милості і жалю до тебе, повернув би тебе до Мого саду і до Моєї прихильності заради приношення, яке ти щойно зробив Моєму імені». 17 Адам радів цим словам, які він почув від Ягве; і він і Єва поклонилися перед вівтарем, якому вони вклонилися, а тоді повернулися до Печери Скарбів. 18 І це сталося наприкінці дванадцятого дня після вісімдесятого дня, від часу, коли Адам і Єва вийшли з саду. 19 І вони стояли всю ніч молячись аж до ранку; а тоді вийшли з печери. 20 Тоді Адам сказав Єві, з радістю серця, через приношення, яке вони зробили Ягве і яке було прийняте Ним: «Робімо це тричі щотижня, у четвертий день — середу, у день приготування — п'ятницю, і в Суботу — неділю, усі дні нашого життя». 21 І коли вони погодилися на ці слова між собою, Ягве був вдоволений їхніми думками і рішенням, яке кожен із них прийняв з іншим. 22 Після цього Єшуа, Слово Ягве, прийшов до Адама і сказав: «О Адаме, ти визначив заздалегідь дні, у які страждання прийдуть на Мене, коли Я стану плоттю; бо вони — четверта середа і день приготування — п'ятниця. 23 А щодо першого дня, Я створив у ньому всі речі, і Я підняв небеса. І знову, через Моє воскресіння в цей день, Я створю радість і піднесу високо тих, хто вірить у Мене; о Адаме, принось це приношення усі дні твого життя». 24 Тоді Ягве зробив так, що Єшуа, Його Слово, відійшов від Адама. 25 Але Адам далі приносив це приношення так, щотижня тричі, аж до кінця семи тижнів. І на перший день, який є п'ятдесятим, Адам зробив приношення, як він звик, і він і Єва взяли його і прийшли до вівтаря перед Ягве, як Він навчив їх.

РОЗДІЛ LXIX

Дванадцяте з'явлення Сатани Адаму і Єві, коли Адам молився над приношенням на вівтарі; коли Сатана вдарив його 1 Тоді Сатана, ненависник усього доброго, заздрісний до Адама і до його приношення, через яке він знайшов прихильність у Ягве, поспішив і взяв гострий камінь з-поміж гострих залізних каменів; з'явився в подобі чоловіка, і пішов, і став біля Адама і Єви. 2 Адам тоді приносив на вівтарі і почав молитися, з руками, простяглими перед Ягве. 3 Тоді Сатана поспішив із гострим залізним каменем, що був у нього, і ним проколов Адама в правий бік, з якого потекли кров і вода, тоді Адам упав на вівтар, як труп. І Сатана втік. 4 Тоді Єва прийшла, і взяла Адама, і поклала його під вівтарем. І там вона залишалася, плачучи над ним; а потік крові тік із боку Адама на його приношення. 5 Але Ягве поглянув на смерть Адама. Тоді Він послав Єшуа, Своє Слово, і підняв його, і сказав йому: «Сповни своє приношення, бо, воістину, Адаме, воно багато варте, і в ньому немає жодної вади». 6 Ягве далі сказав Адаму: «Так станеться і зі Мною на землі, коли Я буду проколотий, і кров і вода потечуть із Мого боку і потечуть на Моє тіло, яке є правдивим приношенням; і яке буде принесене на вівтарі як досконале приношення». 7 Тоді Ягве наказав Адаму закінчити своє приношення, і коли він закінчив його, він поклонився перед Ягве і хвалив Його за знаки, які Він показав йому. 8 І Ягве зцілив Адама за один день, який є кінцем семи тижнів; і це п'ятдесятий день. 9 Тоді Адам і Єва повернулися з гори і увійшли в Печеру Скарбів, як вони звикли робити. Це сповнило для Адама і Єви сто сорок днів від їхнього виходу з саду. 10 Тоді вони обоє встали тієї ночі і молилися Ягве. І коли настав ранок, вони вийшли і спустилися на захід від печери, до місця, де було їхнє зерно, і там спочивали під тінню дерева, як вони звикли. 11 Але коли вони були там, безліч звірів прийшла навколо них. Це було діло Сатани, у його злобі; щоб воювати проти Адама через одруження.

РОЗДІЛ LXX

Тринадцяте з'явлення Сатани, щоб спокусити Адама одружитися з Євою 1 Після цього Сатана, ненависник усього доброго, набув подоби ангела, і з ним ще двоє, щоб вони виглядали як три ангели, які принесли Адаму золото, кадило і мирру. 2 Вони пройшли перед Адамом і Євою, поки ті були під деревом, і привітали Адама і Єву гарними словами, сповненими обману. 3 Але коли Адам і Єва побачили їхній приємний вираз і почули їхню солодку мову, Адам встав, привітав їх і привів їх до Єви, і вони залишалися всі разом; серце Адама тим часом раділо, бо він думав про них, що вони були ті самі ангели, які принесли йому золото, кадило і мирру. 4 Бо коли вони прийшли до Адама першого разу, на нього прийшли від них мир і радість через те, що вони принесли йому добрі знаки; тож Адам подумав, що вони прийшли вдруге, щоб дати йому інші знаки, щоб він радів через них. Бо він не знав, що це був Сатана; тому він прийняв їх із радістю і спілкувався з ними. 5 Тоді Сатана, найвищий із них, сказав: «Радуйся, о Адаме, і веселись. Поглянь, Ягве послав нас до тебе, щоб сказати тобі щось». 6 І Адам сказав: «Що це?» Тоді Сатана відповів: «Це проста річ, та це слово Ягве, чи приймеш ти його від нас і зробиш його? Але якщо ти не приймеш його, ми повернемося до Ягве і скажемо Йому, що ти не захотів прийняти Його слово». 7 І Сатана знову сказав Адаму: «Не бійся і не тремти; хіба ти не знаєш нас?» 8 Але Адам сказав: «Я не знаю вас». 9 Тоді Сатана сказав йому: «Я — ангел, який приніс тобі золото і відніс його до печери; цей інший ангел — той, хто приніс тобі кадило; а той третій ангел — той, хто приніс тобі мирру, коли ти був на вершині гори, і хто поніс тебе до печери. 10 А щодо інших ангелів, наших товаришів, які понесли тебе до печери, Ягве не послав їх із нами цього разу; бо Він сказав нам: “Вас буде досить”». 11 Тож коли Адам почув ці слова, він повірив їм і сказав цим ангелам: «Говоріть слово Ягве, щоб я прийняв його». 12 І Сатана сказав йому: «Присягни і пообіцяй мені, що ти приймеш його». 13 Тоді Адам сказав: «Я не знаю, як присягати і обіцяти». 14 І Сатана сказав йому: «Простягни свою руку і вклади її в мою руку». 15 Тоді Адам простягнув свою руку і вклав її в руку Сатани; тоді Сатана сказав йому: «Скажи тепер — так само правдиво, як Ягве є живим, розумним і промовляючим, Який підняв зорі на небі, і встановив сухий ґрунт на водах, і створив мене з чотирьох елементів* і з пороху землі, — я не порушу своєї обіцянки і не зречуся свого слова». 16 І Адам присягнув так. 17 Тоді Сатана сказав йому: «Поглянь, тепер уже минув деякий час відтоді, як ти вийшов із саду, і ти не знаєш ані злоби, ані зла. Але тепер Ягве каже тобі взяти Єву, яка вийшла з твого боку, і одружитися з нею, щоб вона народила тобі дітей, щоб утішати тебе і проганяти від тебе клопіт і скорботу; тепер ця річ не трудна, і в ній немає жодного скандалу для тебе». Примітка джерела. Див. попередню виноску в розділі XXXIV щодо «чотирьох елементів».

РОЗДІЛ LXXI

Адама турбує думка про одруження з Євою 1 Але коли Адам почув ці слова від Сатани, він дуже сумував через свою клятву і свою обіцянку, і сказав: «Чи я вчиню перелюб із моєю плоттю і моїми кістками, і чи я грішитиму проти себе самого, щоб Ягве знищив мене і стер мене з лиця землі? 2 Оскільки, коли спочатку я їв із дерева, Він вигнав мене з саду в цю чужу землю, і позбавив мене моєї світлої природи, і навів смерть на мене. Якщо ж я зроблю це, Він відсіче моє життя від землі, і Він вкине мене в пекло, і каратиме мене там довгий час. 3 Але Ягве ніколи не говорив слів, які ви сказали; і ви не є ангелами Ягве, і ви не були послані від Нього. Але ви — дияволи, які прийшли до мене під хибною подобою ангелів. Геть від мене; ви, прокляті Ягве!» 4 Тоді ті дияволи втекли з-перед Адама. І він і Єва встали, і повернулися до Печери Скарбів, і увійшли в неї. 5 Тоді Адам сказав Єві: «Якщо ти бачила, що я зробив, не кажи нікому; бо я згрішив проти Ягве, присягнувши Його великим іменем, і я вклав свою руку ще раз у руку Сатани». Єва тоді мовчала, як Адам сказав їй. 6 Тоді Адам встав і простягнув свої руки перед Ягве, благаючи і вблагаючи Його зі сльозами, щоб Він простив йому те, що він зробив. І Адам залишався так стояти і молитися сорок днів і сорок ночей. Він ані не їв, ані не пив, аж поки не впав на землю від голоду і спраги. 7 Тоді Ягве послав Єшуа, Своє Слово, до Адама; Єшуа підняв його з місця, де він лежав, і сказав йому: «О Адаме, чому ти присягнув Моїм іменем, і чому ти уклав угоду з Сатаною ще раз?» 8 Але Адам плакав і сказав: «О Ягве, прости мені, бо я зробив це ненавмисно; вірячи, що вони були ангелами Ягве». 9 І Ягве простив Адама, кажучи йому: «Стережися Сатани». 10 І Він зробив так, що Єшуа, Його Слово, відійшов від Адама. 11 Тоді серце Адама було втішене; і він узяв Єву, і вони вийшли з печери, щоб приготувати якусь їжу для своїх тіл. 12 Але з того дня Адам боровся у своєму розумі щодо свого одруження з Євою; боячись, що якщо він зробить це, Ягве гніватиметься на нього. 13 Тоді Адам і Єва пішли до ріки води і сіли на березі, як люди роблять, коли вони насолоджуються. 14 Але Сатана заздрив їм; і планував знищити їх.

РОЗДІЛ LXXII

Серце Адама запалене. Сатана з'являється як прекрасні діви 1 Тоді Сатана і десять із його воїнств перетворилися на дів, не подібних до жодних інших у всьому світі щодо грації. 2 Вони вийшли з ріки в присутності Адама і Єви і сказали між собою: «Ходіть, поглянемо на обличчя Адама і Єви, які з людей на землі. Які вони гарні, і як їхній вигляд відрізняється від наших власних облич». Тоді вони прийшли до Адама і Єви, і привітали їх; і стояли дивуючись їм. 3 Адам і Єва також дивилися на них і дивувалися їхній красі, і сказали: «Чи є тоді під нами інший світ, із такими гарними творіннями, як ці, у ньому?» 4 І ті діви сказали Адаму і Єві: «Так, воістину, ми — численне творіння». 5 Тоді Адам сказав їм: «Але як ви розмножуєтеся?» 6 І вони відповіли йому: «У нас є чоловіки, які одружилися з нами, і ми народжуємо їм дітей, які виростають, і які у свою чергу одружуються і виходять заміж, і також народжують дітей; і так ми збільшуємося. І якщо, о Адаме, ти не повіриш нам, ми покажемо тобі наших чоловіків і наших дітей». 7 Тоді вони кричали над рікою, ніби кличучи своїх чоловіків і своїх дітей, які вийшли з ріки, чоловіки і діти; і кожен чоловік прийшов до своєї дружини, його діти були з ним. 8 Але коли Адам і Єва побачили їх, вони стояли онімілі і дивувалися їм. 9 Тоді вони сказали Адаму і Єві: «Бачите всіх наших чоловіків і наших дітей? Ти повинен одружитися з Євою, як ми одружилися з нашими чоловіками, щоб у вас були діти, як у нас». Це була хитрість Сатани, щоб обманути Адама. 10 Сатана також подумав у собі: «Ягве спочатку наказав Адаму щодо плоду дерева, кажучи йому: “Не їж із нього; інакше смертю помреш”. Але Адам їв із нього, та Ягве не вбив його; Він лише призначив йому смерть, і кари, і випробування, аж до дня, коли він вийде зі свого тіла. 11 Тепер же, якщо я обманю його зробити цю річ і одружитися з Євою без дозволу Ягве, Ягве вб'є його тоді». 12 Тому Сатана зробив це з'явлення перед Адамом і Євою; бо він прагнув убити його і зробити так, щоб він зник із лиця землі. 13 Тим часом вогонь гріха прийшов на Адама, і він думав вчинити гріх. Але він стримав себе, боячись, що якщо він піде за цією порадою Сатани, Ягве віддасть його на смерть. 14 Тоді Адам і Єва встали і молилися Ягве, а Сатана і його воїнства спустилися в ріку, у присутності Адама і Єви; щоб дати їм побачити, що вони повертаються у свій власний світ. 15 Тоді Адам і Єва повернулися до Печери Скарбів, як вони звичайно робили; близько вечірнього часу. 16 І вони обоє встали і молилися Ягве тієї ночі. Адам залишався стояти в молитві, та не знаючи, як молитися, через думки у своєму серці щодо свого одруження з Євою; і він тривав так аж до ранку. 17 І коли світло зійшло, Адам сказав Єві: «Встань, ходімо під гору, де вони принесли нам золото, і просімо Ягве щодо цієї справи». 18 Тоді Єва сказала: «Що це за справа, о Адаме?» 19 І він відповів їй: «Щоб я попросив Ягве сповістити мені про одруження з тобою; бо я не зроблю цього без Його дозволу, інакше Він зробить так, що ми загинемо, ти і я. Бо ті дияволи запалили моє серце вогнем, думками про те, що вони показали нам, у своїх грішних з'явленнях». 20 Тоді Єва сказала Адаму: «Чому нам треба іти під гору? Станемо краще і помолімося в нашій печері Ягве, щоб Він дав нам знати, чи ця порада добра, чи ні». 21 Тоді Адам встав у молитві і сказав: «О Ягве, Ти знаєш, що ми переступили проти Тебе, і з моменту, коли ми переступили, ми були позбавлені нашої світлої природи; і наше тіло стало тваринним, потребуючи їжі і питва; і з тваринними бажаннями. 22 Накажи нам, о Ягве, не піддаватися їм без Твого дозволу, зі страху, що Ти обернеш нас у ніщо. Бо якщо Ти не даси нам дозволу, ми будемо переможені і підемо за тією порадою Сатани; і Ти знову зробиш так, що ми загинемо. 23 Якщо ні, тоді забери наші душі від нас; дай нам позбутися цієї тваринної похоті. І якщо Ти не даси нам наказу щодо цієї речі, тоді відокрем Єву від мене, а мене від неї; і помісти кожного з нас далеко одне від одного. 24 Тоді знову, о Ягве, якщо Ти відокремиш нас одне від одного, дияволи обмануть нас своїми з'явленнями, що нагадують нас, і зруйнують наші серця, і опоганять наші думки одне до одного. Та якщо це не буде кожен із нас до іншого, це, у всякому разі, буде через їхню подобу, коли дияволи приходять до нас у нашій подобі». Тут Адам закінчив свою молитву.

РОЗДІЛ LXXIII

Одруження Адама і Єви 1 Тоді Ягве зважив слова Адама, що вони були правдиві, і що він міг довго чекати Його наказу щодо поради Сатани. 2 І Ягве схвалив Адама в тому, що він думав про це, і в молитві, яку він приніс у Його присутності; і Єшуа, Слово Ягве, прийшов до Адама і сказав йому: «О Адаме, якби лише ти мав цю обачність спочатку, перш ніж ти вийшов із саду в цю землю!» 3 Після цього Ягве послав Свого ангела, який приніс золото, і ангела, який приніс кадило, і ангела, який приніс мирру, до Адама, щоб вони сповістили йому щодо його одруження з Євою. 4 Тоді ті ангели сказали Адаму: «Візьми золото і дай його Єві як весільний дар, і пообіцяй одружитися з нею; тоді дай їй трохи кадила і мирри як подарунок; і будьте ви, ти і вона, одна плоть». 5 Адам послухався ангелів, і взяв золото, і поклав його на лоно Єви в її одяг; і пообіцяв одружитися з нею своєю рукою. 6 Тоді ангели наказали Адаму і Єві встати і молитися сорок днів і сорок ночей; коли це буде зроблено, тоді Адам мав мати статеві стосунки зі своєю дружиною; бо тоді це буде акт чистий і неосквернений; щоб у нього були діти, які розмножаться і наповнять лице землі. 7 Тоді і Адам, і Єва прийняли слова ангелів; і ангели відійшли від них. 8 Тоді Адам і Єва почали постити і молитися аж до кінця сорока днів; і тоді вони мали статеві стосунки, як ангели сказали їм. І від часу, коли Адам залишив сад, аж поки він не одружився з Євою, було двісті двадцять три дні, тобто сім місяців і тринадцять днів. 9 Так війну Сатани з Адамом було переможено.

РОЗДІЛ LXXIV

Народження Каїна і Лулуви. Чому вони отримали ці імена 1 І вони жили на землі, працюючи, щоб тримати свої тіла в доброму здоров'ї; і вони тривали так, аж поки дев'ять місяців вагітності Єви не минули, і час наблизився, коли вона мала народити. 2 Тоді вона сказала Адаму: «Знаки, поміщені в цій печері відтоді, як ми залишили сад, вказують, що це чисте місце, і ми молитимемося в ньому знову колись. Не належить тоді, щоб я народжувала в ньому. Ходімо натомість до захисної скельної печери, що була утворена за наказом Ягве, коли Сатана скинув на нас велику скелю, намагаючись убити нас нею». 3 Тоді Адам відвів Єву до тієї печери. Коли прийшов час їй народити, вона дуже напружувалася. Адаму було шкода, і він дуже турбувався про неї, бо вона була близька до смерті, і слова Ягве до неї сповнювалися: “У стражданнях ти носитимеш дитину, і в скорботі ти приведеш дитину”. 4 Але коли Адам побачив лихо, у якому була Єва, він встав і молився Ягве, і сказав: «О Ягве, поглянь на мене оком Своєї милості і виведи її з її лиха». 5 І Ягве поглянув на Свою служницю Єву і визволив її, і вона народила свого первородного сина, а з ним і дочку. 6 Тоді Адам радів визволенню Єви, а також дітям, яких вона народила йому. І Адам служив Єві в печері аж до кінця восьми днів; коли вони назвали сина Каїном, а дочку — Лулувою. 7 Значення Каїна — «ненависник», бо він ненавидів свою сестру в утробі їхньої матері; перш ніж вони вийшли з неї. Тому Адам назвав його Каїном. 8 А Лулува означає «гарна», бо вона була гарніша за свою матір. 9 Тоді Адам і Єва чекали, аж поки Каїну і його сестрі не було сорок днів, коли Адам сказав Єві: «Ми зробимо приношення і принесемо його заради дітей». 10 І Єва сказала: «Ми зробимо одне приношення за первородного сина, а пізніше зробимо одне за дочку».

РОЗДІЛ LXXV

Родина знову відвідує Печеру Скарбів. Народження Авеля і Аклії 1 Тоді Адам приготував приношення, і він і Єва принесли його за своїх дітей, і принесли його до вівтаря, який вони збудували спочатку. 2 І Адам приніс приношення і просив Ягве прийняти його приношення. 3 Тоді Ягве прийняв приношення Адама і послав світло з неба, що сяяло на приношення. Адам і його син наблизилися до приношення, але Єва і дочка не наблизилися до нього. 4 Адам і його син були радісні, коли вони сходили з вівтаря. Адам і Єва чекали, аж поки дочці не було вісімдесят днів, тоді Адам приготував приношення і поніс його до Єви і до дітей. Вони пішли до вівтаря, де Адам приніс його, як він звик, просячи Ягве прийняти його приношення. 5 І Ягве прийняв приношення Адама і Єви. Тоді Адам, Єва і діти наблизилися разом і спустилися з гори, радіючи. 6 Але вони повернулися не до печери, у якій вони народилися; а прийшли до Печери Скарбів, щоб діти ходили в ній і були благословенні знаками, принесеними з саду. 7 Але після того як вони були благословенні цими знаками, вони повернулися до печери, у якій вони народилися. 8 Однак, перш ніж Єва принесла приношення, Адам взяв її і пішов із нею до ріки води, у яку вони кинулися спочатку; і там вони обмилися. Адам обмив своє тіло, а Єва — своє також чисто, після страждання і лиха, що прийшли на них. 9 Але Адам і Єва, після того як обмилися в ріці води, поверталися щовечора до Печери Скарбів, де вони молилися і були благословенні; а тоді поверталися до своєї печери, де їхні діти народилися. 10 Адам і Єва робили це, аж поки діти не були відлучені від грудей. Після того як вони були відлучені, Адам робив приношення за душі своїх дітей на додаток до трьох разів щотижня, коли він робив приношення за них. 11 Коли діти були відлучені, Єва знову зачала, і коли її вагітність дійшла до строку, вона народила іншого сина і дочку. Вони назвали сина Авелем, а дочку — Аклією. 12 Тоді наприкінці сорока днів Адам зробив приношення за сина, а наприкінці вісімдесяти днів він зробив інше приношення за дочку, і поводився з ними, як він перед тим поводився з Каїном і його сестрою Лулувою. 13 Він привів їх до Печери Скарбів, де вони отримали благословення, а тоді повернулися до печери, де вони народилися. Після того як ці діти народилися, Єва перестала мати дітей.

РОЗДІЛ LXXVI

Каїн стає заздрісним до Авеля через його сестер 1 І діти почали рости сильнішими і вищими; але Каїн був твердосердий і панував над своїм молодшим братом. 2 Часто, коли його батько робив приношення, Каїн залишався позаду і не йшов із ними, щоб приносити. 3 Але щодо Авеля, він мав лагідне серце і був слухняний своєму батькові і матері. Він часто спонукав їх робити приношення, бо він любив це. Він багато молився і постив. 4 Тоді прийшов цей знак до Авеля. Коли він входив у Печеру Скарбів і побачив золоті прути, кадило і мирру, він попросив своїх батьків, Адама і Єву, розповісти йому про них, і запитав: «Звідки ви взяли їх?» 5 Тоді Адам розповів йому все, що спіткало їх. І Авель глибоко відчував те, що його батько розповів йому. 6 Крім того, його батько, Адам, розповів йому про діла Ягве і про сад. Почувши це, Авель залишився після того, як його батько пішов, і перебув усю ту ніч у Печері Скарбів. 7 І тієї ночі, поки він молився, Сатана з'явився йому в подобі чоловіка, який сказав йому: «Ти часто спонукав свого батька робити приношення, постити і молитися, тому я вб'ю тебе і зроблю так, що ти загинеш із цього світу». 8 Але щодо Авеля, він молився Ягве і прогнав Сатану від себе; і не повірив словам диявола. Тоді, коли настав день, ангел Ягве з'явився йому, який сказав йому: «Не скорочуй ані посту, ані молитви, ані принесення приношення твоєму Ягве. Бо, поглянь, Ягве прийняв твою молитву. Не бійся подоби, що з'явилася тобі вночі і що прокляла тебе на смерть». І ангел відійшов від нього. 9 Тоді, коли настав день, Авель прийшов до Адама і Єви і розповів їм про видіння, яке він бачив. Коли вони почули його, вони дуже сумували через нього, але нічого не сказали йому про це; вони лише втішали його. 10 Але щодо твердосердого Каїна, Сатана прийшов до нього вночі, показався і сказав йому: «Оскільки Адам і Єва люблять твого брата Авеля набагато більше, ніж вони люблять тебе, вони бажають одружити його з твоєю гарною сестрою, бо вони люблять його. Однак вони бажають одружити тебе з його потворною сестрою, бо вони ненавидять тебе. 11 Тепер, перш ніж вони зроблять це, я кажу тобі, що ти повинен убити свого брата. Так твоя сестра лишиться для тебе, а його сестра буде відкинута». 12 І Сатана відійшов від нього. Але диявол лишився в серці Каїна і часто прагнув убити свого брата.

РОЗДІЛ LXXVII

Каїн, 15 років, і Авель, 12 років, віддаляються одне від одного 1 Але коли Адам побачив, що старший брат ненавидів молодшого, він намагався пом'якшити їхні серця і сказав Каїну: «О мій сину, візьми з плодів свого посіву і зроби приношення Ягве, щоб Він простив тобі твою злобу і гріх». 2 Він сказав також Авелю: «Візьми трохи зі свого посіву і зроби приношення, і принеси його Ягве, щоб Він простив тобі твою злобу і гріх». 3 Тоді Авель послухався голосу свого батька, взяв трохи зі свого посіву і зробив добре приношення, і сказав своєму батькові, Адаму: «Ходи зі мною і покажи мені, як принести його». 4 І вони пішли, Адам і Єва з ним, і вони показали йому, як принести його дар на вівтарі. Тоді після цього вони встали і молилися, щоб Ягве прийняв приношення Авеля. 5 Тоді Ягве поглянув на Авеля і прийняв його приношення. І Ягве був більше вдоволений Авелем, аніж його приношенням, через його добре серце і чисте тіло. У ньому не було жодного сліду лукавства. 6 Тоді вони спустилися з вівтаря і пішли до печери, у якій вони жили. Але Авель, через свою радість від того, що зробив своє приношення, повторював його тричі на тиждень, за прикладом свого батька Адама. 7 Але щодо Каїна, він не хотів робити приношення, але після того як його батько дуже розгнівався, він приніс дар одного разу. Він узяв найменшу зі своїх овець на приношення, і коли він приносив її, його очі були на ягняті. 8 Тому Ягве не прийняв його приношення, бо його серце було сповнене вбивчих думок. 9 І всі вони так жили разом у печері, у якій Єва народила, аж поки Каїну не було п'ятнадцять років, а Авелю — дванадцять років.

РОЗДІЛ LXXVIII

Заздрість перемагає Каїна. Він спричиняє клопіт у родині. Як було заплановано перше вбивство 1 Тоді Адам сказав Єві: «Ось, діти виросли; ми мусимо подумати про те, щоб знайти для них дружин». 2 Тоді Єва відповіла: «Як ми можемо зробити це?» 3 Тоді Адам сказав їй: «Ми одружимо сестру Авеля з Каїном, а сестру Каїна — з Авелем. 4 Тоді Єва сказала Адаму: «Мені не подобається Каїн, бо він твердосердий; але нехай вони залишаться з нами, аж поки ми не принесемо Ягве заради них». 5 І Адам більше не говорив. 6 Тим часом Сатана прийшов до Каїна в подобі польового чоловіка і сказав йому: «Ось, Адам і Єва радилися разом про одруження вас двох; і вони погодилися одружити сестру Авеля з тобою, а твою сестру — з ним. 7 Але якби не те, що я люблю тебе, я не сказав би тобі цієї речі. Та якщо ти приймеш мою пораду і послухаєшся мене, я принесу тобі у твій весільний день гарні шати, золото і срібло вдосталь, і мої родичі супроводжуватимуть тебе». 8 Тоді Каїн сказав із радістю: «Де твої родичі?» 9 І Сатана відповів: «Мої родичі в саду на півночі, куди я колись мав намір привести твого батька Адама; але він не прийняв моєї пропозиції. 10 Але ти, якщо ти приймеш мої слова і якщо ти прийдеш до мене після свого весілля, ти спочинеш від лиха, у якому ти є; і ти спочинеш і тобі буде краще, ніж твоєму батькові Адаму». 11 На ці слова Сатани Каїн відкрив свої вуха і схилився до його мови. 12 І він не лишився в полі, а пішов до Єви, своєї матері, і бив її, і проклинав її, і сказав їй: «Чому ти плануєш взяти мою сестру, щоб одружити її з моїм братом? Хіба я мертвий?» 13 Його мати, однак, заспокоїла його і послала його в поле, де він був. 14 Тоді, коли Адам прийшов, вона розповіла йому про те, що Каїн зробив. 15 Але Адам сумував і мовчав, і не сказав жодного слова. 16 Тоді наступного ранку Адам сказав Каїну, своєму синові: «Візьми зі своїх овець, молодих і добрих, і принеси їх своєму Ягве; а я поговорю з твоїм братом, щоб він зробив своєму Ягве приношення зерна». 17 Вони обоє послухалися свого батька Адама, і взяли свої приношення, і принесли їх на горі біля вівтаря. 18 Але Каїн поводився гордовито до свого брата, і відштовхнув його від вівтаря, і не дав йому принести свій дар на вівтарі; а приніс свій власний на ньому, з гордим серцем, сповненим лукавства і обману. 19 Але щодо Авеля, він поставив каміння, що було під рукою, і на ньому приніс свій дар із серцем смиренним і вільним від лукавства. 20 Каїн тоді стояв біля вівтаря, на якому він приніс свій дар; і він волав до Ягве, щоб Він прийняв його приношення; але Ягве не прийняв його від нього; і божественний вогонь не зійшов, щоб пожерти його приношення. 21 Але він залишався стояти навпроти вівтаря, у поганому настрої і підлості, дивлячись на свого брата Авеля, щоб побачити, чи Ягве прийме його приношення, чи ні. 22 І Авель молився Ягве, щоб Він прийняв його приношення. Тоді божественний вогонь зійшов і пожер його приношення. І Ягве відчув солодкий запах його приношення; бо Авель любив Його і радів у Ньому. 23 І оскільки Ягве був дуже вдоволений ним, Він послав йому ангела світла в подобі чоловіка, який спожив із його приношення, бо Він відчув солодкий запах його приношення, і вони втішили Авеля і зміцнили його серце. 24 Але Каїн дивився на все, що відбувалося при приношенні його брата, і гнівався через це. 25 Тоді він відкрив свої уста і блюзнив на Ягве, бо Він не прийняв його приношення. 26 Але Ягве сказав Каїну: «Чому ти виглядаєш сумним? Будь праведний, щоб Я прийняв твоє приношення. Не проти Мене ти нарікав, а проти себе самого. 27 І Ягве сказав це Каїну в докір, і тому, що Він гидував ним і його приношенням. 28 І Каїн спустився з вівтаря, його колір змінився, і з сумним обличчям, і прийшов до свого батька і матері, і розповів їм усе, що спіткало його. І Адам дуже сумував, бо Ягве не прийняв приношення Каїна. 29 Але Авель спустився радіючи, і з веселим серцем, і розповів своєму батькові і матері, як Ягве прийняв його приношення. І вони раділи цьому і цілували його обличчя. 30 І Авель сказав своєму батькові: «Оскільки Каїн відштовхнув мене від вівтаря і не дозволив мені принести мій дар на ньому, я зробив вівтар для себе і приніс мій дар на ньому». 31 Але коли Адам почув це, йому було дуже шкода, бо це був вівтар, який він збудував спочатку, і на якому він приносив свої власні дари. 32 Щодо Каїна, він був такий ображений і такий гнівний, що пішов у поле, де Сатана прийшов до нього і сказав йому: «Оскільки твій брат Авель знайшов притулок у твого батька Адама, бо ти відштовхнув його від вівтаря, вони цілували його обличчя і радіють ним набагато більше, ніж тобою». 33 Коли Каїн почув ці слова Сатани, він наповнився люттю; і він нікому не дав знати. Але він чатував, щоб убити свого брата, аж поки він не привів його в печеру, і тоді сказав йому: — 34 «О брате, країна така гарна, і в ній такі гарні і приємні дерева, і чарівні на вигляд! Але, брате, ти ніколи не був жодного дня в полі, щоб насолодитися в тому місці. 35 Сьогодні, о, мій брате, я дуже бажаю, щоб ти прийшов зі мною в поле, щоб насолодитися і благословити наші поля і наші отари, бо ти праведний, і я дуже люблю тебе, о мій брате! Але ти відчужив себе від мене». 36 Тоді Авель погодився піти зі своїм братом Каїном у поле. 37 Але перш ніж вийти, Каїн сказав Авелю: «Зачекай на мене, поки я принесу посох, через диких звірів». 38 Тоді Авель стояв чекаючи у своїй невинності. Але Каїн, зухвалий, приніс посох і вийшов. 39 І вони почали, Каїн і його брат Авель, іти дорогою; Каїн говорив до нього і втішав його, щоб примусити його забути все.

РОЗДІЛ LXXIX

Злий план доведено до трагічного завершення. Каїн наляканий. «Хіба я сторож свого брата?» Сім покарань. Мир зруйновано 1 І так вони йшли, аж поки не прийшли в самотнє місце, де не було овець; тоді Авель сказав Каїну: «Ось, мій брате, ми втомилися від ходіння; бо ми не бачимо ані дерев, ані плодів, ані квітучих зелених рослин, ані овець, ані жодної з речей, про які ти казав мені. Де ті твої вівці, яких ти казав мені благословити?» 2 Тоді Каїн сказав йому: «Ходи далі, і ти побачиш багато гарних речей дуже скоро, але йди переді мною, аж поки я не наздожену тебе». 3 Тоді Авель пішов уперед, а Каїн лишився позаду нього. 4 І Авель ішов у своїй невинності, без лукавства; не вірячи, що його брат уб'є його. 5 Тоді Каїн, коли він підійшов до нього, втішав його своєю розмовою, ідучи трохи позаду нього; тоді він підбіг до нього і бив його посохом, удар за ударом, аж поки він не був приголомшений. 6 Але коли Авель упав на землю, бачачи, що його брат мав намір убити його, він сказав Каїну: «О, мій брате, змилуйся наді мною. Грудьми, які ми ссали, не бий мене! Утробою, що носила нас і привела нас у світ, не бий мене на смерть тим посохом! Якщо ти вб'єш мене, візьми один із цих великих каменів і вбий мене відразу». 7 Тоді Каїн, твердосердий і жорстокий убивця, взяв великий камінь і бив ним голову свого брата, аж поки його мізки не витекли, і він качався у своїй крові перед ним. 8 І Каїн не покаявся в тому, що він зробив. 9 Але земля, коли кров праведного Авеля впала на неї, тремтіла, коли вона пила його кров, і знищила б Каїна через це. 10 І кров Авеля таємничо волала до Ягве, щоб помститися за нього його вбивці. 11 Тоді Каїн почав відразу копати землю, щоб покласти в неї свого брата; бо він тремтів від страху, що прийшов на нього, коли він побачив, що земля тремтить через нього. 12 Тоді він кинув свого брата в яму, яку він зробив, і прикрив його порохом. Але земля не хотіла прийняти його; а відразу викинула його вгору. 13 Знову Каїн копав землю і сховав свого брата в ній; але знову земля викинула його вгору на себе; аж поки тричі земля так викинула вгору на себе тіло Авеля. 14 Грязька земля викинула його вгору першого разу, бо він не був першим творінням; і вона викинула його вгору другого разу і не хотіла прийняти його, бо він був праведний і добрий, і був убитий без причини; і земля викинула його вгору третього разу і не хотіла прийняти його, щоб перед його братом лишився свідок проти нього. 15 І так земля глузувала з Каїна, аж поки Єшуа, Слово Ягве, не прийшов до нього щодо його брата. 16 Тоді Ягве розгнівався і був дуже невдоволений смертю Авеля; і Він гримів із неба, і блискавки йшли перед Ним, і Єшуа, Слово Ягве, прийшов із неба до Каїна і сказав йому: «Де Авель, твій брат?» 17 Тоді Каїн відповів із гордим серцем і грубим голосом: «Як, о Ягве? Хіба я сторож свого брата?» 18 Тоді Ягве сказав Каїну: «Проклята земля, що напилася крові Авеля, твого брата; а щодо тебе, ти завжди тремтітимеш і хитатимешся; і це буде знаком на тобі, щоб кожен, хто знайде тебе, убив тебе». 19 Але Каїн плакав, бо Ягве сказав ті слова йому; і Каїн сказав Йому: «О Ягве, кожен, хто знайде мене, уб'є мене, і я буду стертий із лиця землі». 20 Тоді Ягве сказав Каїну: «Кожен, хто знайде тебе, не вб'є тебе»; бо перед цим Ягве казав Каїну: «Я покладу сім покарань на кожного, хто вб'є Каїна». Бо щодо слова Ягве до Каїна: «Де твій брат?» — Ягве сказав його в милості до нього, щоб спробувати примусити його покаятися. 21 Бо якби Каїн покаявся в той час і сказав: «О Ягве, прости мені мій гріх і вбивство мого брата», Ягве тоді простив би йому його гріх. 22 І щодо того, що Ягве сказав Каїну: «Проклята земля, що напилася крові твого брата». Це також була милість Ягве до Каїна. Бо Ягве не прокляв його, а Він прокляв землю; хоча це не земля вбила Авеля і вчинила злий гріх. 23 Бо належало, щоб прокляття впало на вбивцю; та в милості Ягве так керував Своїми думками, щоб ніхто не знав цього і не відвертався від Каїна. 24 І Він сказав йому: «Де твій брат?» На що він відповів і сказав: «Я не знаю». Тоді Творець сказав йому: «Будь тремтячий і хитаючийся». 25 Тоді Каїн тремтів і став наляканий; і цим знаком Ягве зробив його прикладом перед усім творінням, як убивцю свого брата. Також Ягве навів тремтіння і жах на нього, щоб він побачив мир, у якому він був спочатку, і побачив також тремтіння і жах, які він терпів наприкінці; щоб він упокорився перед Ягве, і покаявся у своєму гріхові, і шукав миру, яким він насолоджувався спочатку. 26 І у слові Ягве, що казало: «Я покладу сім покарань на кожного, хто вб'є Каїна», Ягве не прагнув убити Каїна мечем, а Він прагнув зробити так, щоб він помер від посту, і молитви, і плачу за тяжким правилом, аж до часу, коли він буде визволений від свого гріха. 27 І сім покарань — це сім поколінь, протягом яких Ягве чекав на Каїна за вбивство його брата. 28 Але щодо Каїна, відтоді як він убив свого брата, він не міг знайти спочинку в жодному місці; а повернувся до Адама і Єви, тремтячи, наляканий і опоганений кров'ю. . . . Запис цілісності тексту та змін Перевірка Результат Статус Розділи 79 ЗАРАХОВАНО — від I до LXXIX, повні й упорядковані Нумеровані вірші 920 ЗАРАХОВАНО — послідовні в кожному розділі Примітки джерела/редакційні 18 ЗАРАХОВАНО — збережені й відокремлені Змінені місця 506 ЗАРАХОВАНО — святі імена, контекст і копію перевірено Залишкові токени читального тексту замінених домовленостей 0 ЗАРАХОВАНО — обговорення історії джерела залишається окремо позначеним Баланс цитат на рівні розділів 79 із 79 ЗАРАХОВАНО — неповні електронні закриття цитат виправлено Керівна політика змін Заявлені заміни святих імен є систематичними, але їх застосовано з контекстною перевіркою. Слово з великої літери було визначено як Єшуа лише там, де оповідь трактує Слово як діючу особу; звичайні лексичні вживання залишаються словом. Усі читання джерела залишаються відновлюваними зі збереженого завантаженого джерела. Жоден розділ, вірш чи примітку джерела не було мовчки вилучено. Виправлення копії обмежено очевидними дефектами транскрипції, граматики й пунктуації. Двозначні давні читання збережено, а не реконструйовано. Контекстний та винятковий покажчик змін Пролог: Пролог:3 (титул Месія, архаїчний залишок) II: II:5 (Ягве, уособлене Слово) III: III:1 (Ягве, уособлене Слово); III:2 (уособлене Слово); III:15 (Ягве, уособлене Слово); III:16 (Ягве, уособлене Слово) VI: VI:3 (уособлене Слово) VII: VII:1 (Ягве, виправлення копії) X: X:3 (Ягве, уособлене Слово); X:7 (Ягве, виправлення копії) XII: XII:6 (Ягве, уособлене Слово) XIV: XIV:заголовок (титул Месія, виправлення копії) XVI: XVI:10 (Ягве, уособлене Слово) XVIII: XVIII:6 (Ягве, уособлене Слово) XIX: XIX:3 (Ягве, уособлене Слово) XXI: XXI:8 (Ягве, уособлене Слово) XXII: XXII:3 (Ягве, закриття цитати) XXIII: XXIII:2 (Ягве, уособлене Слово); XXIII:6 (Ягве, архаїчний залишок); XXIII:примітка (Ягве, архаїчний залишок); XXIII:примітка (архаїчний залишок) XXIV: XXIV:4 (Ягве, уособлене Слово) XXV: XXV:7 (Ягве, уособлене Слово) XXVI: XXVI:2 (Ягве, уособлене Слово, виправлення копії); XXVI:3 (Ягве, уособлене Слово, виправлення копії); XXVI:9 (Ягве, уособлене Слово) XXVIII: XXVIII:7 (Ягве, уособлене Слово) XXIX: XXIX:4 (Ягве, уособлене Слово) XXX: XXX:8 (Ягве, закриття цитати) XXXII: XXXII:1 (виправлення копії); XXXII:2 (Ягве, закриття цитати) XXXIII: XXXIII:8 (виправлення копії); XXXIII:12 (Ягве, уособлене Слово) XXXIV: XXXIV:4 (Ягве, архаїчний залишок); XXXIV:8 (архаїчний залишок) XXXV: XXXV:1 (Ягве, уособлене Слово) XXXVI: XXXVI:2 (Ягве, уособлене Слово) XXXVIII: XXXVIII:1 (Ягве, уособлене Слово); XXXVIII:6 (Ягве, уособлене Слово) XL: XL:1 (Ягве, уособлене Слово); XL:3 (Ягве, уособлене Слово) XLII: XLII:1 (Ягве, уособлене Слово); XLII:11 (закриття цитати); XLII:12 (Ягве, уособлене Слово) XLIV: XLIV:4 (Ягве, уособлене Слово) XLV: XLV:2 (Ягве, уособлене Слово); XLV:10 (уособлене Слово); XLV:11 (Ягве, уособлене Слово); XLV:12 (Ягве, уособлене Слово) XLVI: XLVI:8 (Ягве, уособлене Слово, виправлення копії); XLVI:примітка (Ягве, виправлення копії) XLIX: XLIX:1 (Ягве, уособлене Слово); XLIX:7 (виправлення копії); XLIX:10 (Ягве, уособлене Слово) L: L:7 (Ягве, уособлене Слово, закриття цитати) LI: LI:2 (Ягве, уособлене Слово); LI:4 (Ягве, уособлене Слово); LI:5 (Ягве, уособлене Слово) LIII: LIII:3 (Ягве, уособлене Слово); LIII:7 (закриття цитати) LV: LV:1 (Ягве, уособлене Слово); LV:2 (Ягве, уособлене Слово); LV:7 (Ягве, уособлене Слово) LVI: LVI:1 (Ягве, уособлене Слово) LIX: LIX:заголовок (виправлення копії); LIX:4 (Ягве, уособлене Слово) LXI: LXI:3 (Ягве, уособлене Слово); LXI:7 (Ягве, виправлення копії); LXI:18 (Ягве, уособлене Слово) LXIII: LXIII:8 (Ягве, уособлене Слово) LXVI: LXVI:3 (Ягве, уособлене Слово); LXVI:7 (Ягве, уособлене Слово); LXVI:8 (Ягве, уособлене Слово); LXVI:9 (Ягве, уособлене Слово) LXVII: LXVII:3 (Ягве, виправлення копії) LXVIII: LXVIII:2 (Ягве, уособлене Слово); LXVIII:22 (Ягве, уособлене Слово); LXVIII:24 (Ягве, уособлене Слово) LXIX: LXIX:5 (Ягве, уособлене Слово) LXX: LXX:17 (Ягве, закриття цитати) LXXI: LXXI:7 (Ягве, уособлене Слово); LXXI:10 (уособлене Слово) LXXII: LXXII:19 (Ягве, закриття цитати) LXXIII: LXXIII:2 (Ягве, уособлене Слово) LXXIV: LXXIV:2 (Ягве, закриття цитати); LXXIV:6 (виправлення копії) LXXV: LXXV:3 (Ягве, виправлення копії) LXXIX: LXXIX:15 (Ягве, уособлене Слово); LXXIX:16 (Ягве, уособлене Слово) Запис джерела і виробництва Основна нумерована база: Project Gutenberg EBook № 398, First Book of Adam and Eve; завантажено 5 вересня 2026 року. Історичний порівняльний свідок: S. C. Malan, The Book of Adam and Eve, Also Called The Conflict of Adam and Eve with Satan (London, 1882), скан Internet Archive. Довідковий свідок користувача: Joseph B. Lumpkin, The First and Second Books of Adam and Eve (Fifth Estate, 2009), сфотографовані сторінки 8-15 використано лише для порівняння; його сучасні авторські примітки не прийнято як давній текст. Територіальні права: перед комерційним випуском потрібна перевірка видавця. Вихідні дані та ISBN: призначає видавець. Остаточна друкарська проба: потрібна після того, як друкарня надасть специфікації палітурки, паперу, щільності фарби та PDF/X.